Найщиріше, наймогутніше почуття — кохання. Воно було рушійною силою усього, що створено людством. Кожна людина мріє про таке високе, світле, життєдай¬не почуття, яке б могло змінити її життя на краще. У світовій літературі, мабуть, не знайдеться письменни¬ка, який би не присвятив жодного рядка цьому велич¬ному почуттю.
Але не завжди кохання буває світлим і приємнім. Інколи кохана людина не розуміє тебе, робить боляче. Це нещасливе кохання. Когось таке кохання може зло¬мити, примусить зненавидіти себе і людство, когось, навпаки, надихне створити чудові вірші або мистецькі твори, що залишуться з нами в віках. Саме так сталося з І.Я.Франком.
Прозаїк, лірик, драматург, філософ, публіцист. Саме ці слова визначають місце Івана Яковича Франка в укра¬їнській літературі. Поетична ж його спадщина настільки різноманітна, що її важко охопити стислою характерис¬тикою.
Простотою і глибиною своєї поезії Франко був най¬ближчим до народної творчості. Невмирущі народні дже¬рела сповнювали збірку Франка «Зів'яле листя».
Святе Письмо є джерелом багатьох художніх творів. Образ Мойсея, що вів свій народ із єгипетського рабства до землі обітованої надихав багатьох художників і по¬етів.
Та Франка приваблювала не стільки особистість Бо¬жого обранця, скільки дві взаємопов'язані проблеми. Це, перш за все, проблема прагнення народу до національ¬ної самостійності, а по-друге, проблема взаємовідно¬син особистості (вождя) і народу.
Іван Якович Франко... Неповторний геній україн¬ського народу. Один із тих, пам'ятник кому пропонував звести Олесь Бердник, коли мова заходила про Укра¬їнську Духовну Республіку. Син України і її Каменяр. Можна іще багато олів сказати про цю видатну людину, та всі вони будуть пусті і якісь несправжні, коли не зачіпати його творчість,
Якби нам було дано порівнювати, то Франка можна було б порівняти з такими велетнями світової культури як Данте або Шекспір, Гете або Пушкін. Але ми не бу¬демо порівнювати, бо «кожне порівняння кульгає», — як сказав хтось великий. Нехай Франко залишиться Франком.
Люди, люди! Я ваш брат, Я для вас рад жити, Серця свого кров'ю рад
Ваше горе змити.
Іван Франко
Що знаємо ми про його боріння, про його злидні, нещастя в особистому житті? У біографії митця було багато фактів, «незручних» як для радянських, так і для зарубіжних франкознавців. Тож не дивина, що де¬які «білі плями» його життя заповнюються лише тепер.
Батькова кузня була першим яскравим враженням малого Івана. «На дні моїх споминів, — писав він, — десь там у найглибшій глибині горить вогонь... Се огонь в кузні мойого батька. І мені здається, ще запас його я взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку життя. І що він не погас досі».
Франко виступав у всіх літературних жанрах — по¬езії, прозі, драматургії. Був чудовим перекладачем, кри¬тиком, істориком літератури. Він збагатив науку цінни¬ми літературознавчими та критичними працями, дослідженнями в галузі народної творчості та етнографії. Після Шевченка найполум'янішим народним співцем виступив Франко.
Великим майстром інтимної лірики виступає Фран¬ко в збірці «Зів'яле листя», що вийшла першим видан¬ням в 1896 році, а другим — у 1911-му. В «Зів'ялому листі» поет залишив частину свого внутрішнього «я», ві
Франкові належить ряд художніх творів і наукових праць про життя нашого народу в минулому, про бо¬ротьбу проти іноземних загарбників. Найвидатнішим твором Франка на історичну тему є повість «Захар Бер¬кут». У ній відображено боротьбу наших предків проти монголо-татарського нападу на Карпатську Русь 1241 р„ Але твір підносив і актуальні для свого часу теми. Описуючи на початку повісті мальовничу природу Ту- хольщини, письменник говорить про зміни, які віками відбувалися в природі і суспільному житті Карпатської Русі. Він відзначив; «Кожний дбає тільки про себе, не розуміючи того, що таким робом розроблюються їх сили, ослаблюється громада!»....смотреть дальше
Загальновизнано, що у найкритичніші для свого бут¬тя хвилини, в часи, коли особливого трагізму набуває питання «бути чи не бути?», народ титанічним зусил¬лям волі здобувається на самозахист і народжує із своїх глибин оборонця честі, гідності і взагалі майбутнього. Так було з Шевченком і дещо пізніше було і з Франком. Перший у час нестерпного національного і соціального гноблення, офіційного невизнання і кепкування над «мужиком-малоросом» утвердив у слові народ, зберіг- ши його прийдешньому; другий же, ступивши услід за Кобзарем, прокладав той шлях далі, беручи на себе тя¬гар коваля, чорнороба, «національного каменяра», з гіркотою усвідомлюючи, що «щастя всіх прийде по на¬ших аж кістках».....смотреть дальше
Прозова спадщина І .Франка налічує 9 повістей і понад сто оповідань. Збагативши українську літерату¬ру кількісно, письменник насамперед збагачує її якіс¬но, поглибивши ідейно-тематичні обрії, проблемати¬ку, жанрові можливості і художньо-стильові пошуки розповідної форми. І.Франко, за його словами, мав намір «змалювати нашу суспільність у різних її вер¬ствах», і ці наміри були реалізовані у різнотематичних творах. Важливо, що письменник трактує українську націю не лише як націю поспіль селянську, хліборобсь¬ку, а тому традиційний образ «мужичої хати» з її по¬бутовим обрядом і відповідною системою образів не лише поглиблюється, а й видозмінюється, доповнюється іншими темами і образами, в українській літературі до того не знаними. Подаючи оповідання з життя села, І.Франко разом з тим змальовує картини з життя сільських ремісників, робітничого класу, інтелігенції, дітей, в'язнів, зображуючи їх «спеціальні логіки і пси¬хології».....смотреть дальше
Свої оповідання і новели Іван Франко називав част¬ками автобіографії. З самої юності він почав збирати матеріал для створення грандіозної картини дійсності або для змалювання образу «суспільності в різних її верствах, у різних змаганнях, працях, заробітках, стражданнях, поривах, ілюзіях, настроях».
Франко любив свій рідний край, його вічнозелені смереки, його невмовкаючу музику бурхливих рік і потічків, могутні гірські вершини. Він гордився своїми предками, які зупинили монгольську навалу, опришка¬ми, що мстили панам за народні кривди. Гордився близь¬кими і далекими земляками, які прославили у світі укра¬їнську науку і культуру, — Юрієм Дрогобичем, Іваном Вишенським, Маркіяном Шашкевичем...
М.Коцюбинський писав про повість «Земля»: «...Все: і природа, і люди, і психологія їх — все це робить силь¬не враження, все це виявляє свіжість і силу таланту... «
У центрі повісті — трагедія селянської родини у той час, коли не тільки земля, а й душі людей ділилися межею. Письменниця хотіла нам показати, до якого трагічного наслідку приводить моральна деградація і зневаження загальнолюдських цінностей, закріплених віками розвитку цивілізації.
Україна — традиційно хліборобська країна. То ж земля, відношення до неї були мірилом духовної зрілості кожного українця протягом багатьох віків. Усі прагнен¬ня, усі свої надії на майбутнє хлібороб завжди спрямо¬вував до землі. І звалася вона «матінкою», «святою». І не дивно, що в українській літературі тема землі займає провідне місце.....смотреть дальше
Розповідь про кохання і смерть, про зраду і вірність, про красу природи, людської душі і про відсутність гар¬монії у стосунках люблячих душ... Усе це — повість О.Кобилянської «У неділю рано зілля копала...» Напи¬сана за мотивами відомої народної пісні «Ой не ходи, Грицю... «, ця повість сягнула далеко за рамки простої оповіді подій і пристрасті розігруються в ній майже за Шекспіром.......смотреть дальше
Творчість Василя Стефаника — оригінальне явище світового рівня. За словами Франка, Стефаник — «може, найбільший артист, який появився у нас від часів Шев¬ченка».
Друг і земляк Василя Стефаника Марко Черемши¬на, називаючи його «поетом мужицької розпуки», точ¬но визначив основне тематичне зацікавлення В.Стефа- ника — українське, а точніше, галицьке селянство. Глибинний реалізм і психологічна заглибленість, винят¬кова чесність і мистецька довершеність — такі основні риси творчого доробку цього прозаїка. Усвідомлюючи потребу в найчеснішому письменницькому слові, дос¬тойному тих, що «кров червону лиють у чорну землю», докладаючись передусім на життєву правду і силу фак¬ту, письменник цілком входив у чуже життя, роз'ятрю¬ючи своє серце чужим болем. Можливо, в цьому секрет численності новел письменника, лаконізму і точності його слова.
