ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Поиск
Меню сайта
Предметы
Форма входа



Статистика

Онлайн всего: 5
Гостей: 5
Пользователей: 0


Сочинения » Українська мова та література » 10 клас Добавить сочинение

ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ ПОВІСТЬ І. НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО «КАЙДАШЕВА СІМ’Я» ЯК ЕНЦИКЛОПЕДІЯ НАРОДОЗНАВСТВА

І варіант

Іван Нечуй-Левицький — один з класиків українької літерату­ри, чиї твори, на жаль, у наш час не користуються популярністю у широкого загалу. І, мабуть, багато втрачає наш сучасник, відмовив­шись від цих сторінок, сповнених соковитих барв українського сло­ва, творів, герої яких — справжні представники нашого народу, чис­ті душею, палаючі пристрастями. Іван Франко так писав про Нечуя, назвавши його артистом зору, колосальним всеобіймаючим оком Україні: «Те око обхапує не маси, не загальні контури, а одиниці, зате обхапує їх з незрівнянною точністю, вміє підхопити відразу їх характерні риси і передати їх нам із тою випуклістю і свіжістю красок, у якій бачить їх само».

Повість І. Нечуя-Левицького стала справжньою енциклопеді­єю народознавства, подавши читачеві народні характери на природ­ному для них тлі. Таким чином, письменник послідовно втілював ті завдання української літератури, які сам визначив у своїй кри­тичній статті: «Тепер ми хочемо мати свою українську літературу, бо вона потрібна для просвіти народу і має право розвиватися, як всяка література на світі, по таких самих законах, — на основі по­треби розвивати свої власні особності, які лежать глибоко в приро­ді нашого народу, які показує наша національна психологія, психо­логічна будівля українського духу, особливості української фанта­зії, серця, розуму, щиро українського гумору, сміху, про котрого вже знає наука, знають люди. Наша література виросла на підставі на­родних дум, пісень, і буде рости, і має право рости все вгору та вшир, доки не покаже миру — не хто інший, лиш вона ж сама».

Нечуй-Левицький традиційно починає свої твори панорамним оглядом місця подій, який виконує функцію експозиції: «Недалеко од Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори. Яр в’ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами; од яру на всі боки розбіглись, неначе гілки дерева, глибокі рукави й поховались десь далеко в густих лісах».

Народні характери постають у творі в усій своїй багатогранній глибині та суперечності. Тут немає вже одновимірності та однопло- щинності характерів, як ми зустрічаємо у Квітки-Основ’яненка та деяких інших сентименталістів. Ні, герої Нечуя-Левицького — живі складні характери.

Ось, наприклад, на початку повісті ми знайомимося з Карпом та Лавріном, синами Омелька Кайдаша, і вже з короткої характери­стики розуміємо різницю їхніх характерів: «Лаврін проворно со­вав заступом по землі. Карпо ледве володав руками, морщив лоба, неначе сердився на свого важкого й тупого заступа. Веселому, жар- товливому меншому братові хотілось говорити; старший знехотя кидав йому по кілька слів». І мріють хлопці зустріти зовсім різ­них дівчат. Так, Карпо говорить: «Мені аби була робоча та провор­на, та щоб була трохи куслива, як мухи в спасівку». І таку дівчину він зустрічає, сватає. Мотря й справді має запальний характер, не­примиренну вдачу, що й позначається на її поведінці в родині. Ла­врін же хоче зустріти таку дівчину: «Коли я буду вибирати собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо». І Мелашка цілком виправдовує сподівання па-

Подпись: ftрубка.

Отже, Карпо і Лаврін представляють собою зовсім різні типи

народних характерів. Один — запальний, але повільний в дії, по­хмурий, небагатослівний. Інший — ніжний та лагідний, балакучий і веселий, але нерішучий.

Неоднозначними є також характери Омелька Кайдаша та Кай- дашихи. Так, старого Кайдаша роздирають зовсім протирічні праг­нення. З одного боку, він дуже богомільний і шанує церковні свята, а також святу неділю. А з другого боку, він постійно зяглядає в чарку і через це ніколи не знає спокою. Кайдашиха, будучи нату­рою досить егоїстичною, усе ж інколи проявляє людські почуття. Так, вона турбується про Мелашку, яка втекла під час прощі до Києва, і потім проникається до неї якоюсь майже материнською любов’ю.

Характери героїв «Кайдашевої сім’ї» подані в розвитку. Так, ми спостерігаємо метаморфози, які відбуваються з Мелашкою та Лавріном. На початку повісті це лагідні, замріяні поетичні нату­ри, а потім родинний конфлікт настільки затягає їх, що вони перетворюються на таких же запеклих та завзятих до сварки, як і Мотря та Кайдашиха: «Лаврін та Мелашка побачили кров і розлютувались. Вони кинулись оборонять матір. Лаврін пхнув Мотрю. Мотря дала сторчака на лаву. Карпо кинувся обороняти Мотрю і пхнув Лавріна. Лаврін ударився об мисник. Три полумис-

 

ки, захищені Лавріном од наглої смерті, посипались йому на голову».

Отже, в повісті «Кайдашева сім’я» Нечуя-Левицького ми, з од­ного боку, спостерігаємо широку картину народного побуту з любов­ним зображенням етнографічних деталей, особливостей та подро­биць селянського життя, а з другого боку, поступове руйнування патріархального способу життя. Ми бачимо, як нівелюється тради­ційна роль батька в родині. Ніхто з синів не поважає старого Кай- даша. І хоч він, звичайно, не дуже-то заслуговує на повагу, але все ж таки це батько.

З тонким гумором письменник розкриває притаманну україн­ському селянинові пасивність у вирішенні важливих для нього самого життєвих питань. Так, усе село потерпає через «каторжну гору», на якій ламається не одна вісь на возі. І показовою є розмова про цю проблему в шинку. Селяни смакують «трагіч­ність» цієї проблеми, скаржаться на постійні збитки, і, здається, ось-ось буде прийняте рішення, та нічого не відбувається. Як кажуть, віз і нині там, бо селяни радше будуть обговорювати свою проблему як філософську, аби тільки нічого не робити. Тут сміх Нечуя-Левицького зрідні гоголівському в усій глибині викриття ним потворних явищ дійсності.

Таким чином, люблячи зображуваних ним людей, любовно огля­даючи їхнє життя, письменник все ж спроможний піднятися над слабкістю своєї любові, посміятися над потворними явищами. Він, немов вправний хірург, бажає видалити соціальну пухлину, поки вона не зруйнувала цілий народ. Отже, я вважаю, що повість Нечуя- Левицького — це не просто етнографічний замальовок, це глибоко психологічний і викривальний твір.

II   варіант

Відомий український поет Максим Рильський любив повто­рювати: «Той, хто не знає свого минулого, не вартий майбутнього». Це справді так, бо навіть сьогодення не можна до кінця зрозуміти, не осмисливши витоків своєї історії та культури. Підручники з історії — важливе джерело наших знань. Та крім них, є ще худож­ня література, яка додасть цим знанням яскравості й неповторнос­ті. Особливо це стосується народознавства, з його розмаїттям наці­ональних звичаїв, багатством духовних традицій. А кращої ілюст­рації до висвітлення надбань української культури, ніж повість І. Не­чуя-Левицького «Кайдашева сім’я», напевне, не існує.

Цей твір порушує важливі моральні проблеми, торкається та­кож соціальних питань другої половини XIX століття. Але не менш важливим у повісті є побутово-етнографічний фон, без якого важко уявити і, головне, відчути епоху.


Як відомо, майже всі повісті І. Нечуя-Левицького починаються з мальовничих пейзажів. «Кайдашева сім’я» також відкривається описом села Семигори, в якому найголовніший колір — зелений, а центральне місце у тому зеленому морі відведено старим вербам. Так було і в «Миколі Джері», бо саме верба відігравала важливу ритуально-обрядову роль у житті українців.

Від опису села автор переходить до змалювання подвір’я Кай- дашів. І тут бачимо елементи національного побуту. Садок з череш­нями, повітка, тік, широкі ворота з хворосту... Незабаром чується тонкий гук дзвіниці — обов’язкової будівлі старого села. Так само яскраво можна уявити інтер’єр хати — з піччю і лавами попід стінами, діжею з водою в сінях, мисником, полицями, скринею. Се­ред цих традиційних для українського житла речей герої викону­ють знайому всім селянську роботу. Жінки готують їжу, мотають нитки, прядуть полотно. Чоловіча робота — на подвір’ї: Омелько стругає вісь, бо він стельмах, хлопці поправляють поди під стіжки на току. А ще згадуються жнива, возовиця, поїздки з зерном до млина і багато інших буденних справ, якими займалися наші пред­ки. Та були в них і свята, яких теж густо у повісті. Саме вони повністю заміняють календар: час всіх подій твору визначається за народними датами. Паликопа, перша і друга пречиста, зелені свята, великий піст, церковний храм — письменник дуже добре знав укра­їнський рік, чітко визначаючи, коли його герої знайомилися, коли одружувалися, коли сварилися або мирилися.

З «Кайдашевої сім’ї» ми дізнаємося про традиції, яких дотри­мувалися старі й молоді під час оглядин і сватання, народин і похо­рону тощо.

Письменник справді створив яскраву картину українського народного побуту, яка різко контрастує з її внутрішнім змістом. Адже внутрішній зміст — це людські стосунки. А вони в повісті дуже далекі від норм народної етики. Ось чому «Кайдашева сі­м’я» — енциклопедія української дійсності, але особлива. Бо в ній є те, що слід сприймати точно і ствердно, і те, до чого треба ставитися із запереченням, — так, як цього вимагала і вимагає здорова народ­на мораль.




Беру это сочинение!

Похожие сочинения
Категория: 10 клас | Добавил: 00dima (13 Февраля 2013) | Обновлено | Просмотров: 5593 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу

Сообщить об ошибке!

Понравилось? Оставь отзыв

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Sochineniya.info © 2019
Хостинг от uCoz