ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Поиск
Меню сайта
Предметы
Форма входа



Статистика

Онлайн всего: 20
Гостей: 20
Пользователей: 0


Сочинения » Українська мова та література » 10 клас Добавить сочинение

МОЇ РОЗДУМИ ПІД ЧАС ЧИТАННЯ ПОВІСТІ І. НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО «КАЙДАШЕВА СІМ’Я»

І варіант

Спочатку хочу навести одну цитату з С. Єфремова: «Напрям його літературної діяльності й зміст його численних творів зале­жать цілком од тієї надзвичайної епохи, коли він почав літ і свідо­мості доходити. Як знаємо, то був час скасування кріпацького ладу, час першого серйозного звороту інтелігенції до народу, час великих надій на «увенчаніе зданія» конституційними формами державно­го життя. Почавши свідомо жити під час перелому громадського життя в Росії, Левицький, поруч з Тобілевичем та Мирним, став найкращим заступником і виразником цього перелому в нашому письменстві». Прочитавши кілька творів українського класика, я цілком погоджуюся з думкою критика, оскільки Нечуй-Левиць­кий справді втілив в українській літературі образ нової людини з новим мисленням, людини, що прагне життя. І нехай в наш час образи творів письменника видаються трохи застарілими, де в чому наївними, ми можемо віднайти в них ту красу, якої, можливо, так не вистачає нашому сьогоденню.

Родина Кайдашів являє собою своєрідне художнє узагальнення стану селянської родини у пєений період її розвитку, стану суспіль­ства взагалі. Ті видозміни, що сталися з членами родини, можна було б назвати моральною катастрофою. І тому досить смішна й гумористична повість викликає у читача зовсім не веселий сміх, а сміх крізь сльози. Тому що на його очах відбувається знищення найважливішого складника родини і суспільства загалом — сімей­ного затишку, порозуміння між близькими людьми. Усе це, ніби повінь, змиває сила руйнування і саморуйнування.

Вже на перших сторінках повісті письменник досить яскраво характеризує своїх героїв. Так, Карпо і Лаврін, будучи дуже різни­ми за своєю натурою, по-різному дивляться на світ, по-своєму уяв­ляють дівчат, висловлюючи в розмові між собою відмінне ставлен­ня до них: «Доладна, як писанка» — «ходить легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить»; «повновида, як по­вний місяць* — «гарна... мордою хоч пацюки бий»; «тоненька, як очеретина, гнучка станом, як тополя; личко маленьке і тоненьке, мов шовкова нитка; губи маленькі, як рутяний лист» — «лице, як тріска, стан, наче копистка, руки, як кочерги, сама, як дошка, а як іде, аж кістки торохтять». Життя складається так, що хлопці і вибира­ють собі дівчат кожний до вподоби.

Незабаром після одруження Карпа в хаті починаються сварки між свекрухою та невісткою, а також між Карпом і батьком. Свар­ки ці дуже дріб’язкові і зовсім не варті емоцій, які вони виклика­ють у героїв, та родичі настільки поринають у з’ясування стосунків, що втрачають здоровий глузд і перетворюються на ворогів.

Іван Франко вважав, що «І. Нечуй-Левицький малює в «Кайда- шевій сім’ї» гірку картину розпаду українського патріархалізму під впливом індивідуалістичних змагань кожного її члена». Справді, традиційно провідна роль батька в українській родині зведена до нуля. Старий Омелько виступає в повісті як людина, що роздира­ється двома протирічними пристрастями: надзвичайна богоміль- ність та забобонність і схильність до випивки. Тому, цілковито за­хоплений своїм власним борінням, батько істотно не впливає на формування і розвиток стосунків між членами родини, і фіналом падіння його авторитету стає сцена побиття батька Карпом.

І мені здається, що зубожіння родини Кайдашів спричиняєть­ся зовсім не впливом соціальних обставин, а, скоріше, недоскона­лістю людської природи, одвічними людськими недоліками, таки­ми як нетерпимість, жадібність, заздрість, зарозумілість, лінощі, егоїзм. І не слід було б зводити конфлікт повісті тільки до пев­них соціальних обставин, оскільки він носить універсальний ха­рактер, хоч і розкритий на суто українському ґрунті. Крім того, «Кайдашева сім’я» містить у собі мотив своєрідної національної самокритики, що переходить у мотив сорому та вболівання за український світ. Так, дуже яскравими і показовими у творі є ті епізоди, в яких розповідається про так звану «каторжну гору». Кайдашева хата стоїть якраз край села, під горою, і старий Омель­ко постійно мусить робити нові осі для возів. Це становить непо­ганий заробіток, оскільки старий Кайдаш — стельмах. І коли починається возовиця, він має багато роботи, бо «каторжна гора» стає причиною поламки не одного воза, у тому числі й Омельково- го. Селяни постійно обговорюють цю тему, однак ніхто з них не береться просто скопати гору, тому що кожен чекає це від когось іншого, тільки не від себе. Сцена розмови про гору у шинку — класичне змалювання українського характеру. Конкретну життє­ву проблему селяни на чолі з Кайдашем залюбки обговорюють, переводячи її у філософську площину, мрійливо вирішують роз­копати гору, однак далі балачок справа не йде. Спрацьовує якась внутрішня інерція, небажання конкретних дій. Мрійливість та ідеалізм перемагають навіть життєву вигоду, яку б дала відсут­ність гори.

Герої повісті «Кайдашева сім’я» яскраві і характеристичні, кожен з них індивідуально неповторний, і це надає твору неперевер- шеного колориту.


" Повість Івана Нечуя-Левицького багато про що змушує задума­тися читача. І перш за все над тим, чим же вимірюється сенс люд­ського життя? Чи великими вчинками, чи дріб’язковими сварками, мізерними ситуаціями, дрібними інтересами? Чи варто розмінюва­ти величність своєї душі на те, щоб з’ясувати, кому буде давати плоди спільна груша, чи кому відрізали зайвий сантиметр поля? Чи варто високість кохання проміняти на горщики та борщі, а любов до батьків замінити бажанням отримати від них спадок? Чи ро­биться людина щасливішою через те, що зіпсувала і зробила нестерп­ним життя своїх близьких? Саме про ці проблеми з болем говорить український письменник. Він розкриває глибинні психологічні особ­ливості людської душі, і тому значення його творчості не втрача­ється з роками, десятиліттями. Я думаю, що головне для нас — не перетворитися на Кайдашів, залишитися людьми люблячими, здат­ними на прощення і глибину почувань.

II варіант

«Кайдашева сім’я* — один із тих творів, які запам’ятовуються назавжди. Можу це стверджувати, спираючись на досвід моїх бабу­сі й матері. Обидві й досі згадують Мотрю і Кайдашиху, навіть цитують окремі рядки. Я зацікавилася, що ж це за твір такий, якщо його вивчають ось уже кілька поколінь?

Майже з перших сторінок зрозуміла, що «Кайдашева сім’я* — повість комічна. Діалог Карпа й Лавріна, в якому йшлося про сіль­ських дівчат, надзвичайно, смішний. Хіба можна не посміхатися, читаючи Карпові характеристики. Весело було читати і про перші дні перебування Мотрі в хаті чоловіка. І про піст Омелька, який він «зволожував» горілкою.

Але по мірі розвитку сюжету мій настрій змінювався. Чомусь уже не було смішно. Що ж трапилося? Постійні сварки, а потім і бійки в родині Кайдашів майже повністю змінили персонажів. Так, Мотря, горда, працьовита, розумна, поступово перетворюється на злу, бездушну, навіть жорстоку особу. Карпо доходить до того, що підні­має руку на батька, а пізніше кидається на матір, трясе її, як грушу, і біжить за нею з ломакою, збираючись побити.

Найбільше вразили зміни в поведінці і вчинках Лавріна і Ме- лашки. Яким красивим було їхнє кохання! Як ніжно, поетично вони говорили — наче пісню співали! Але з часом і вони «гідно* відби­вають словесні атаки Мотрі, навіть беруть участь у «бойових діях», захищаючи свої горщики, кухлики, кабанчика, грушу...

Повість поступово з комічної стає трагічною, бо дуже сумно спо­стерігати за тим, як деградує, занепадає людина. Саме у такому на­прямку змінюються персонажі «Кайдашевої сім’ї». Наслідки цих змін можна пояснити двома причинами. По-перше, впливом суспіль­ства, характер якого змінився після скасування кріпацтва. Нові відносини базуються на приватній власності, а звідси — нова пси­хологія людини: найголовніше — це «моє», його треба збільшувати й захищати. От і б’ються між собою брати й невістки за землю, за батьківську спадщину, за майно і худобу.

Але нові суспільні відносини все-таки не повинні руйнувати сім’ї, перекреслювати елементарні норми народної моралі. Ось, на мою думку, друга причина деградації дійових осіб — відсутність' поваги й вірності народним традиціям, які регулювали стосунки між батьками й дітьми, між братами, іншими родичами.

Члени Кайдашевої сім’ї втратили здатність любити й поважа­ти близьких людей. Головним для кожного з них стало прагнення утвердити свою зверхність, захистити свій інтерес, матеріальний і моральний. Для мене всі вони — і старші, і молодші — схожі між собою. Важко звинуватити когось одного. Хіба тільки Кайдашиха винна у тій «домашній війні»? Я впевнена, що якби Мотрі більше терплячості і делікатності, то й багатьох сварок можна було б уник­нути.

«Кайдашева сім’я* справді є особливим твором, який і смі­шить, і засмучує, і запам’ятовується. Він є своєрідною пересторо­гою: дивіться, якими можуть бути люди, і не повторюйте їхнього «досвіду*.



Беру это сочинение!

Похожие сочинения
Категория: 10 клас | Добавил: 00dima (13 Февраля 2013) | Обновлено | Просмотров: 4818 | Рейтинг: 5.0 /1
Перейти на главную страницу

Сообщить об ошибке!

Понравилось? Оставь отзыв

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Sochineniya.info © 2019
Хостинг от uCoz