|
В історії кожної літератури є книги, які позначають сходження культури народу до духовних висот людства. В українській літературі XX століття такою книгою є «Собор» О. Гончара. Роман стверджує силу і красу людського духу, історичної пам’яті. Він присвячений темі збереження духовної спадщини, культури, мови, мистецтва, історичних святинь народу, захисту цих здобутків. Усім філософським змістом роман «Собор» звернений до нас, до наших нанщдків. Що ми створили? Який слід в історії свого народу залишимо? Що нами збудовано, а що зруйновано? Адже нам доведеться будувати не лише споруди.
Собор не тільки архітектурна споруда, окраса селища, але і символ моральної чистоти та краси люд ини. У ставленні до собору розкриваються характери головних героїв, їх внутрішня суть. Для Миколи Баглая, Івана, Ізота Лободи, Віруньки, Сль- ки — це символ краси, історичної пам’яті. Найсвітліше почуття влучно висловив учитель Хома Романович: «(!!обори душ своїх бережіть, друзі... Собори душ!..»
Я довго думала над прочитаним, поки зрозуміла, що значить берегти собори душ своїх. Без цих «соборів» ми не збережемо, не збудуємо своєї держави, не постанемо в світі як незалежний народ. А в романі образ собору став, на мою думку, символом краси людського духу, свідком історії народу, символом багатства і краси. Він символізує зв’язок поколінь, мовчазно судить нашу сучасність з позиції історичної пам’яті.
Я зачарована героєм роману Миколою Баглаєм, який не вірить у те, що святості зникають з життя. Хлопець шукає спадщину віків, щоб пізнати невмирущу силу народу. «Що буде з нами? З людьми, з заводами, з соборами?» — ставить Микола запитання, примушуючи задуматись і мене. Читаючи роман О. Гончара, замислюєшся над тим, звідки беруться такі люди, як Володька Лобода, коли і чому вони зі звичайних людей перетворюються на кар’єристів. Який же це жах, коли душу оповила байдужість, а натомість з’явилась темінь! І це в людині, яка народилася і виросла на рідній землі!
Устами своїх героїв О. Гончар закликає нас берегти собори совісті, щирості, краси, правди, любові до людей. І якщо всі ми прислухаємося до цих слів, то, я впевнена, мине загроза духовної пустки, загроза перетворення людей на ходячі шлунки. Тільки усвідомлення значущості духовних потреб і устремлінь допоможе кожному прийти до божественного в собі, до прекрасного, до безсмертного.
Похожие сочинения
| 
