|
1. Що ви можете сказати про почуття Любові Андріївни Ранєвської до маєтку?
2. Чи можна вважати Гаєва справжнім хазяїном маєтку і взагалі самостійною
людиною у житті?
3. Хто винний у скрутному становищі старих хазяїв вишневого саду?
Коли кажуть про дорослу людину, що їй випала тяжка доля, тому що вона потрапила у скрутне становище, виникає питання, а як вона себе у цих обставинах поводить? Можна багато чому знайти виправдання, казати скільки завгодно красивих слів — і нічого не робити, чекаючи якоїсь манни небесної, втручання потойбічної сили. Більш того, скрутне становище — це індикатор людської особистості, перевірка істинності її слів.
Любов Андріївна Ранєвська, добра, чуйна, делікатна жінка, вміє бути глухою і сліпою у ставленні до найближчого й найдорожчого. Вона живе навіть не сьогоднішнім днем, однією миттю, думаючи тільки про себе.
Убита горем після смерті сина, вона від’їжджає до Парижа, а зовсім юна дочка Аня залишається без матері у Росії. Не мати за дочкою, а сімнадцятирічна дочка їде, щоб привезти матір додому, турбується про неї. Маєток ось-ось продадуть за борги, нічим сплатити навіть проценти, майбутнє рідної дочки та приймачки не влаштовано, а Ранєвська викидає гроші на вітер, виховуючи коло себе паразитів-лакеїв та нахлібниць. Навіть гроші, що надіслала її колишня свекруха, Аніна бабуся, вона візьме з собою до Парижа, не думаючи про дочку. Можна красиво говорити про спогади свого дитинства — і не думати про щоденну працю і економію Варі та напівголодних слуг. Можна від серця заявити: «Продавайте і мене разом з садом!» — і нічого не зробити для нього.
Такий самий і Гаєв — майстер красивих слів і поз, тільки більш безцеремонний з людьми, що нижчі за нього станом. Майже жебрак з великими панськими замашками! Він вихваляється, що весь свій достаток проїв на льодяниках, і збирається служити урядовцем у банку... Старий Фірс ходить за ним, як за малям, перевіряючи, чи не забув надіти пальто і калоші.
Вони самі винні у цьому становищі, бо зробили його своїми руками.
Дуже влучно сказав про них Горький: «Еґоїстичні, як діти, та кволі, мов старі, вони запізнилися вчасно померти і скиглять, нічого не бачачи поруч, нічого не розуміючи, — паразити, позбавлені сили знову присмоктатися до життя».
4. Чому Лопахін придбав цей маєток?
Єрмолай Лопахін — купець, який сам домігся великого достатку, пристосувався до життя навіть у складних умовах відмирання старого укладу життя і становлення нових капіталістичних відносин. Він не пропустить того, що саме йде до рук, на чому можна непогано заробити. Лопахін не буде роздумувати, чи естетично розбити маєток на ділянки і здавати в оренду, а вишневий сад вирубати.
На його виправдування можна сказати, що він спочатку пропонував це колишнім хазяям.
Є ще причина у Лопахіна, щоб купити саме цей маєток. Ця купівля — його розрахунок з минулим, доведення усім і самому собі свого перевтілення: «Я купив маєток, де дід і батько були рабами, де їх не пускали навіть на кухню...» Приховане бажання — стати, нарешті, рівнею старим знайомим — панам Ра- нєвській та Гаєву, але він ще не розуміє, що тільки грішми це не владнаєш...
5. Чи можна сказати, що молода генерація п’єси хоче повторити батьківське життя?
6. Хто такий Петя Трофімов і яке значення має цей образ у п’єсі?
7. Чи змінюється ставлення до Лопахіна після купівлі ним маєтку?
8. Навіщо у п’єсі виведено образ Фірса?
Цей епізодичний образ — та сама маленька роль великого актора, ця остаточна деталь, без якої не може Чехов. Фірс — анахронізм, відбиток минулого, майже музейний експонат. Він залишився у суспільстві як уламок минулої доби ще з колишніх змін — кріпак, що добровільно відмовився від вільної, бо не уявляє своє життя без хазяїв, без того, щоб не бути нянькою при Гаєві і не обожнювати Ранєвську, що виросла, вийшла заміж і почала старітися у нього на очах. Він не сміє бачити їхніх помилок і суперечностей, навіть у думках нікого не засуджує, на все знаходячи виправдання.
Навіть коли його, хворого, забули у забитому будинку, він думає тільки про те, як там Гаєв без теплого пальта. Так все життя минуло, немовби й не жив. Цей образ — ще одне свідчення марного паразитичного життя старих хазяїв вишневого саду, що говорять красиві слова про майбутнє і живуть, мовби жартома, граючись людьми, тепер.
Похожие сочинения
| 
