|
У романі «На брата брат» Юрій Муппсетик змальовує події, які були початком Великої Руїни в Україні. Це був час, який так характеризував Микола Костомаров: «Українська справа явно гинула. Невдача за невдачею знищили надії, й люди позбулися віри... в свою мету. Кожен почав дбати тільки про себе самого. Людські душі дрібнішали, ставали вбогі, розум притуплювався. Все, що було колись дороге, святе, тепер продавалося...»
У своєму творі Юрій Мушкетик наголосив, що головна причина Руїни і всіх подальших невдач українців у боротьбі за державну незалежність — відсутність єдності в самому народі — розбрат.
На раді, коли вибирали гетьманом Виговського, не було одностайності в намірах і думках, одні бачили себе в союзі з Москвою, сподівалися, що московський цар прикриє їх могутньою рукою від татар, турків, поляків, прості козаки ще плекали надію, що цар зрівняє всіх у правах; інші ж тягнули за Польщею — не хотіли ходити під московськими воєводами. І кожен вважав себе правим, свою думку єдино правильною, не хотів поступитися, зменшити свою гордість, свою злобу. Кожному боліло тільки своє. Багатьох вабила гетьманська булава, плекали надію, заховавши в найдальший сховок, як ховає злодій крадене, — Пушкар, Брюховецький, Тетеря, Сомко, Золотаренко. Стежка до булави була втоптана, пряма — підлеститися до Москви (чи до Польщі), проголосити себе її прибічником, оборонцем народ них прав. Кожен молився своєму богові, кожен шукав своєї вигоди, були серед них такі, які раді б служити Україні, але після того, як Україна послужить їм, такі, що їм Україна боліла, наче зламана під серцем татарська стріла, вони б і життя віддали задля неї, але щоб вони — попереду, Україна — за ними.
Менш ніж за два десятиліття після Богданової смерті було стільки куцих розумом, непостійних гетьманів, стільки підступів, зрад, смертей, що все це остаточно розорило, спустошило Україну, надломило її звитяжний дух і потьмарило її славу, написану шаблями Байди, Сагайдачного, Хмельницького, Дорошенка, Богуна...
Почалася Велика Руїна.
На прикладі братів Журавок — Матвія і Супруна, що брали участь у визвольній війні Богдана Хмельницького за незалежність, Юрій Мушкетик показав страшну згубність розбрату, який на кілька століть вкинув нашу країну в рабство. Обидва брати були славними козаками, хоробро захищали рідну землю.
Рятуючи брата із Дніпра, Супрун керувався якимось винцш обов’язком перед братом, якому і назви не було. Вдячний Матвій думав про те, що немає в світі того, чого б він не зробив для брата, навіть ціною власного життя, що вже ніщо й ніколи не роз’єднає їх. Світло братерської любові влилося в нього на все життя.
Але шляхи братів розійшлися. Україна розколювалася, кришилася, як лід у повінь. Іноді ті розколини проходили через один полк, одну сотню, а то й одну
родину, у Матвія розколина пройшла попід серцем. Він залишився прихильником нового гетьмана Виговського, ш;о добивався назалежності України, а Супрун опинився в таборі полковника Пушкаря, який відстоював союз із Москвою.
І пішов брат на брата. Ніби стояли на одному полі, та пройшов між ними плуг. Мали ніби дві правди. І кожен сповідував свою.
Болісно роздумує про те, ш;о з ними скоїлося, Матвій: «Чому так сталося, ш;о стоять на одному полі, а думають не однаково? Що зробити, ш;об стало інакше, ш;об вони, рідні брати, дійшли згоди? Того не знав».
Не знайшовши спільної правди, гинуть обидва брати на втіху ворогам, а Україна-мати ш;е довго буде страждати від безголів’я своїх «нерозумних синів».
Похожие сочинения
| 
