Добро І ЗЛО - категорії моральні

Добро і зло... Проблема добра і зла. Вона така ж давня, як давня історія людства. її ще називають вічною, загальнолюдською проблемою. На нашій землі здавна поняття «добро» розумілося як доброта і милосердя щодо всього живого на землі, чесність, порядність, здатність до співпереживання. А «зло» — це все темне, страшне, що шкодить людині, заважає їй спокійно, щасливо жити, примушує її страждати.

Звернення до цієї проблеми знаходимо ще в народній творчості. У традиціях народної моралі, народної мудрості прославляти, возвеличувати добрих, чуйних людей — носіїв добра, і засуджувати, карати недобрих, злих. У казці «Названий батько» два старших брати покарані за жорстокість і жадібність, а молодший — нагороджений за милосердя.

У давній народній думі «Бідна вдова і три сини» діти вчинили зло щодо своєї старенької матері, вигнавши її з дому:

Бо нам невдобно.

Бо ти робить діло неспособна.

За зневагу до матері, синівське забуття сини були покарані самою матін- кою-природою. Знялася хуртовина, «їхні дома попалила», «у полі хліб побила», нічого «у полі й вдомі не оставила».

У народній думі «Втеча трьох братів із города Азова» старші брати покарані за те, що кинули у біді свого меншого брата.

А то ж турки-яничари Постріляли їх і порубали.

Проблема добра і зла — одна з центральних у творчості багатьох видатних українських письменників, які продовжили традиції народної творчості у її вирішенні. Важливе місце посідає вона в повісті Ольги Кобилянської «Земля». Тяжко страждають Марійка й Івоніка, бо непокірним, ледачим, злим виріс їхній син Сава, який, зневаживши батьків, нехтуючи моральними нормами, вчинив страшний злочин — через землю став братовбивцею.

Над вічними питаннями — жорстокість і милосердя, гріх і спокута, добро і зло — змушує нас задуматись роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Чіпка, засліплений ненавистю до «пиявок людських», втративши почуття реальності, бажаючи помсти, переступає межу, що відділяє добро від зла. Із месника за кривди народні він стає вбивцею певних людей, жахливим злочинцем.

Уособленням зла у XX столітті стали тоталітарні режими, в нашій країні — сталінський. Один із найвражаючих творів про це — роман Василя Барки «Жовтий князь». Образ жовтого князя символічний. Це прислужник сталінського режиму, демон зла, який несе горе, муку та смерть. Одним із виконавців сталінських планів винищення трудового селянства є Отроходін. Гасло Отро- ходіна та його керівників страшне — «Взяти хліб з мертвих». Доля героїв роману трагічна. Помирають від голоду майже всі члени славної хліборобської родини Катранників. Але автор закінчує роман життєстверджуючою нотою. Наймолодший член сім’ї, Андрійко, вижив. Він покидає рідне село, щоб знайти матір, яку він загубив. І проводжає його сяйво, що, як йому здалося, випромінює дорогоцінна чаша, захована в землю, щоб навіки принести порятунок.

Уособленням добра є герої роману М. Стельмаха «Правда і кривда» та «Чотири броди» Данило Бондаренко і Марко Безсмертний. Про Марка люди кажуть, що він «в голові і в душі має понятіє і до землі, і до людей, і до коней, і до хліба святого...» їхній антипод, носій зла, — Семен Магазаник. Іноді йому самому ставало страшно від того, що на його совісті стільки зла. Але настав час розплати — і немає йому «берега спасіння», і «вся земля стала пустелею».

Василь Симоненко у поезії «Люди — прекрасні» сказав:

Люди — прекрасні.

Земля — мов казка!

Справді, людина повинна приходити в цей прекрасний світ, щоб творити добро.