ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Поиск
Меню сайта
Предметы
Форма входа



Статистика

Онлайн всего: 56
Гостей: 56
Пользователей: 0


Сочинения » Українська мова та література » 10 клас Добавить сочинение

Етико-філософський сенс центрального конфлікту краси й моралі за твором 0. Вайльда ««Портрет Доріана Грея»

Гений и злодейство — две вещи несовместньїе...

о. С. Пушкін

На зеркало неча пенять, коли рожа крива.

Приказка

Мистецтво є відображенням життя суспільства, відображенням часу, світо­гляду певного прошарку в цілому і автора твору особисто. Не треба звертатися до рентгеноскопії, щоб визначити століття, коли було написане те або інше полот­но, — достатньо на нього подивитися. Споруди і пейзажі, костюми і пози, зачіс­ки і вираз обличчя можуть багато чого розповісти нам про своє століття, країну, навколишній світ митця. Застигає ціла доба у бронзі чи мармурі. Відбиток дупгі часу, душі нації можна почути у рядках літературних творів та музиці.

Ви скажете: а як же «вічні» твори, які ми сприймаємо як сучасні у всі часи, які стали надбанням усього людства, справжньою скарбницею дупгі? Це твори, в основі яких вічні істини, вічні людські цінності й закони життя.

Людину завжди вабило питання про співвідношення краси зовнішньої та краси внутрішньої, тобто краси й моралі. Хвилює це питання й Оскара Вайль- да, автора твору «Портрет Доріана Грея». Письменник роздумує: а чи тільки твір є відбитком своєї доби, світогляду, навіть настрою митця, актора під час його створення, чи немає тут зворотного зв’язку?

Дійсно, провінційна, малоосвічена дівчина, актриса маленького театрику Сибілла Вейн, граючи ролі у великих шекспірівських трагедіях, сама здійма­лася до тих висот, ставала героїнею і, продовжуючи жити у своїй уяві у вигаданому нею самою світі, була прекрасною, досконалою, привертала по­гляди й серця навіть суворих, вимогливих критиків. А коли вона, уперше закохавшись, вирішила повернутися до реального життя, бути сама собою, ми побачили звичайну дівчину, навіть посередність. Може, Сибілла ш;е не встигла до кінця пройнятися високим духом мистецтва, ш;об утриматися на тій ноті, ш;об зробити свою власну долю цікавою, але кінець її короткого життя став по-шекспірівськи трагічним.

Ще одне питання ставить автор: чи не може витвір (портрет, літературний образ) впливати на сам суб’єкт зображення? Звичайно, тут логічна відповідь «так», але є два варіанти людської поведінки: людина, яку підняли в очах суспільства, намагається триматися цього рівня і навіть стати крані;ою, і та, яка вважає, ні;о її зображення є своєрідним захистом, покровителем, дозволяє деякі дурні вчинки...

У сюжеті Оскара Вайльда — фантастичне припуні;ення: намальований на портреті «чарівний принц» Доріан Грей гаряче благає, пі;об його обличчя назав­жди залишилося таким самим молодим і красивим, як на портреті. І дійсно, воно протягом усього життя залишається незмінним, начебто його роки мину­ли, не залишивши відбитку пережитого і гидотних, підступних вчинків, зате змінюється портрет. Картина — немов матеріалізована душа Доріана Грея: на ній злостлива жорстока посмішка, і розпусні зморшки, і кров на руці вбивці, і навіть лицемірний вираз обличчя, коли Доріан хоче окремим порядним вчин­ком відкупитися від долі.

Якіцо спочатку герой хоче попрохати долю розірвати той чарівний зв’язок між ним та портретом, то потім він радіє, іцо ніхто не бачить змін, іцо відбува­ються в ньому, іцо його обличчя, мов маска, ховає його роз’їдену вадами душу. Але, мабуть, є іце іцось, окрім поверхового погляду на людину, якісь хвилі, іцо вказують на її вдачу: тільки брата Сибілли, не знайомого ні з Доріаном особи­сто, ні з цим прошарком суспільства у цілому, можна ввести в оману юним, чистим обличчям, а давні знайомі Доріана просто відвертаються від нього.

Перший відчує ці зміни автор портрета і прийде до Доріана за роз’яснення­ми. «Жахливе обличчя зухвало посміхалося йому з полотна. У виразі цього обличчя було іцось, іцо обурювало душу, сповнюючи її гидотою...» Але кожна людина, на думку автора, іце має змогу повернути краіце у собі. «Як не жахли­ві були зміни, вони не зовсім знищили його чарівну красу. У поріділому волоссі ще блищало золото, губи були, як і раніше, червоні. Осоловілі очі зберегли свою чудову блакить, і не зовсім ще зникли шляхетні риси тонкого носа і стрункої шиї...» Треба тільки дуже хотіти змінити себе — не для зовнішнього погляду, не для того, щоб уникнути потім кари, а щоб очистити душу.

«Молітесь, Доріане, молітесь! Не введи нас у спокусу... Очисти нас від гидо­ти...» — закликає художник, намагаючись врятувати свій витвір, свій ідеал, вті­ленням якого став портрет. Автор не випадково «знімає» усі зовнішні знаряддя покарання Доріана, ховає усі докази проти нього, бо людина повинна очистити власну душу сама. Тому й доводить він свого героя до розуміння, якою повинна бути молитва: не «Прости нам гріхи наші», а «Покарай нас за беззаконія наші».

Не варто розбивати дзеркало, коли ти не задоволений власним обличчям, — треба змінити обличчя. Портрет настільки зрісся із самим Доріаном, що став його суттю, і, знищуючи його, герой вбиває самого себе. Справжнє обличчя з портрета переходить на Доріана, а портрет, як посмішка долі, як застереження іншим, залишається таким, як його було написано...

Не втрачайте ж, люди, найкращого у собі!



Беру это сочинение!

Похожие сочинения
Категория: 10 клас | Добавил: 00dima (06 Мая 2018) | Обновлено | Просмотров: 272 | Теги: Доріана, Вайльда, портрет, твором, центрального, моралі, конфлікту, Етико-філософський, КРАСИ, Сенс | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу

Сообщить об ошибке!

Понравилось? Оставь отзыв

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Sochineniya.info © 2019
Хостинг от uCoz