ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Поиск
Меню сайта
Предметы
Форма входа



Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0


Сочинения » Українська мова та література » 10 клас Добавить сочинение

Героїчний подвиг рядового солдата у романі 0. Гончара ««Прапороносці»

Горить Вічний вогонь... Горить і вдень, і вночі, і в дош;, і в сніг, і в спеку. Горить біля пам’ятника невідомому солдатові, пам’ятника рядовому війни. Тому рядовому, ш;о побував у самому пеклі, для якого будь-який наказ коман­дира (розумний, придуманий чи досить часто безглуздо-абсурдний, навіть наказ віддати життя) був обов’язковим для виконання.

Вже якось звично стало, згадуючи лихоліття 1941—1945-х, звеличувати маршалів, генералів, полковників. А рядові, які вмирали скромно і непоміт­но, так і після Дня Перемоги ш;е довго не знали тих почестей і уваги, на які заслуговували і які треба було б їм надати.

Мабуть, найбільше болить душа за долю рядового солдата у того письмен­ника, котрий сам хоча б деякий час пройшов його дорогами. А Гончар топтав і повз не одну тисячу верст: від Росі до Праги, від рядового до сержанта.

Честь і хвала тим офіцерам, ш;о, не ховаючись за спини своїх бійців, пер­шими йшли в атаку, вболівали за кожного свого солдата, за кожне життя. Саме такими офіцерами були герої О. Гончара з роману «Прапороносці»: майор Воронцов, лейтенанти Брянський, Черниш, Сагайда, Сіворцев. Та про них вже і так багато сказано критиками, літературознавцями.

Сьогодні ж мова про рядових, тих, хто ш;е довго після закінчення війни були безіменними, невідомими, «просто Іванами». Ось проходять перед нами рядові війни — Хома Хаєцький, розвідник Козаков, телефоніст Маковей, Гай, Денис і Роман Блаженки, Вася Багіров, Шовкун, кашовар Гриша. Придиви­мось до їх облич, зазирнемо їм в душу...

«Пайкраш;і воїни, — говорить Брянський, — це вчорашні робітники, шах­тарі, комбайнери, трактористи, взагалі люди чесних трудових професій. Адже війна — це насамперед робота, найтяжча з усіх відомих людині робіт, без вихід­них, без відпусток, по двадцять чотири години на добу». Таку роботу змушені виконувати рядові «Прапороносців». Вони були прості люди, в міру освічені, роботяш;і, з хороших працьовитих родин. Психологічно правдиво О. Гончар показує, як у битвах ці скромні колгоспники, шахтарі перетворюються на бій­ців із залізною волею та богатирською силою.

Нитка сповіді Гончара тягнеться від Прута через усю Румунію, через Трансіль­ванські Альпи до Будапешта та «Златої Праги». Роман виділився серед творів про війну тим, ш;о в ньому постав як живий правдивий образ солдата-визволите- ля. Розповідь про воїнів мінометної роти гвардійського стрілецього полку пере­росла в панорамне зображення всесвітньо-історичного подвигу нашого народу.

Пік подвигу рядового солдата виявляється в тому, ш;о, розгромивши фашизм на рідній землі, він поспішив на допомогу країнам Європи, приніс визволен­ня її поневоленим фашизмом народам. Ми стежимо за бійцями мінометної роти Брянського і бачимо, який їм випав тяжкий труд. Бони перейшли п’ять кордонів, спускаючись у провалля, штурмуючи неприступні скелі, прорубую­чись у хаш;ах Трансільванських Альп з важкими мінометами на плечах. Бони форсували чимало річок, з боєм брали кожну вулицю, кожне підземел­ля Будапешта. Бійці на руках переносять під обстрілом важкі яш;ики з мінами, напружено працюють, закопуючись у землю.

У романі «Прапороносці», всупереч поширюваному у той час визначенню радянських людей як непомітних «ґвинтиків», на повний зріст повстав повно­кровний образ Людини-воїна, Людини-творця. Рядові солдати — не «ґвинти- ки», вони — «чудотворці». «Чудо», створене ними, — Боля і Перемога, ш;о виросла з багатьох маленьких «чудес» Хаєцького, Козакова, Гая, Блаженків.

Невідомий боєць, ім’я якого в романі не названо, говорить переконано: «Не тільки ненависть, а насамперед любов рухає наші армії вперед... Бажка і труд­на любов, освячена нашою кров’ю... Любов до всіх пригнічених, до всіх трудя- пщх людей на землі». Ця любов лежить в основі подвигу солдата-визволителя.

Ось Хома Хаєцький. Це українець, ш;о разом із представниками братніх наро­дів визволяв від фашистських загарбників рідну землю і подає руку допомоги трудяш;им інших країн. Правдиво і переконливо звучать його слова: «Як ми не виручим, то не виручить ніхто». Хома завжди там, де звучать слова «Врятуйте... Крім вас... більше нікому». Символічне значення має епізод, коли Хома рятує невільників із палаючого сарая й пише кожному на арбайтс-карті: визволений, визволена.

Немає більшого ш;астя, ніж рятувати людей. Так думає Козаков. Він ніжно і самовіддано любить вітчизну. Хоробрий і досвідчений розвідник, він завжди бере на себе найнебезпечніші завдання. Знайшовши на малодоступній скелі прикуто­го до кулемета смертника-хорвата, Козаков віддає йому останній ковток води зі своєї фляги і звільняє від кайданів, охоплений теплим почуттям братерства.

Скромність рядових, з якою ш;оденно вершать вони свій бойовий подвиг, роз­крито найповніше в образах Гая і Маковейчика, братів Блаженків. От Гай вночі під обстрілом, заступаючи Черниша, з ризиком для життя плазує на стогін пора­неного Черниша. А ось співучий телефоніст, улюбленець роти Маковей вкотре за день ризикує життям, налагоджуючи зв’язок. І так день у день, аж до самої смерті.

От і Багіров... Він прийшов у мінометну роту під Сталінградом, про його відчайдушну хоробрість знав увесь полк. Бій для Багірова був свяш;еннодійст- вом. Усю енергію Багіров віддавав роті, бойовим товаришам. Він дбав про них, слав листи в госпіталь пораненим, писав про загиблих воїнів їхнім рідним. У бойових діях своєї роти він вбачав увесь зміст свого існування.

Хазяйновиті, сміливі, чесні брати Блаженки, добродушний нщрий Шовкун, кашовар Гришко... Про всіх вас хочеться згадати, всім вклонитися. Ви ті рядо­ві солдати, ш;о, штурмуючи Альпи, врятували від руйнації Будапешт, не дали зрівняти із землею Прагу, ш;о показали усьому світу, «як треба захиш;ати свою волю і честь, як треба карати ворогів людства».

Віддзеркалює у голубому Дунаї Будапешт, чарує світ красою Злата Прага. За цю красу, за те, ш;об міг творити угорець художник Ференц і дзвінко сміятися словачка Юлічка, назавжди залишився лежати в чужій землі Гай. Востаннє побачила небо в долині Червоних Маків Шура Ясногорська і тисячі тих, хто назавжди заснув «в полях за Біс лою сонною». Ось вона, ціна вели­кого завоювання — миру, ціна подвигу рядового солдата, ш;о занадто дорогою стала для нашого народу, кожної сім’ї.

Низький уклін тобі, рядовий солдате, ш;о не тільки очистив рідну землю від фашистської погані, а й приніс народам Європи свободу сонячного травня 1945 року. Не твоя провина, ш;о через необачність політиків через десятки років ти з визво­лителя перетворився на «окупанта». Твоя совість чиста, подвиг твій високий.

Ти з однаковим сумлінням звільняв як рідні Київ, Харків, Мінськ, Брест, Курськ, Смоленськ, так і, здавалось би, дуже далекі і зовсім чужі Познань, Будапешт, Прагу. Звершивши свій героїчний і непомітний подвиг, ти залишив­ся там назавжди і досить часто не мав навіть власного останнього пристани- ш;а — окремої могили, а спав вічним сном серед тисяч таких само безіменних своїх братів. Ти завжди багато ш;о розумів і багато ш;о вмів пробачати. Так пробач ще раз своїй Батьківщині, своєму народові і народам звільненої тобою Європи, що і сьогодні твій подвиг ще недостатньо возвеличено.

Шкода, що це так. Але мільйони людей, які, на жаль, поки що не можуть тобі у цьому допомогти, не забудуть ні те странше літо 41-го, ні ту прекрасну весну 45-го. Стежка приведе їх до тебе, до Вічного вогню, в якому б’ється твоє палаюче серце.



Беру это сочинение!

Похожие сочинения
Категория: 10 клас | Добавил: 00dima (06 Мая 2018) | Обновлено | Просмотров: 252 | Теги: романі, Прапороносці, рядового, Гончара, Героїчний, подвиг, солдата | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу

Сообщить об ошибке!

Понравилось? Оставь отзыв

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Sochineniya.info © 2019
Хостинг от uCoz