ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Поиск
Меню сайта
Предметы
Форма входа



Статистика

Онлайн всего: 110
Гостей: 110
Пользователей: 0


Сочинения » Українська мова та література » 10 клас Добавить сочинение

Ідея гармонії людини і природи (за драмою-фееріЕЮ Лесі Українки ««Лісова пісня»)

\

Люди повинні пам’ятати, що природа — це не просто дім, в якому живемо, це те, що живе поруч з нами, можливо, не схожим на людське, але повнокров­ним життям.

Ґеніальна поетеса Леся Українка зрозуміла цю істину — і перед очима жи­вими картинами постали чудові місячні ночі, лісові хащі, глибини прозорої води, лугові тумани. І вся ця лісова, водяна, польова сила прийшла до неї, щоб письменниця увіковічила її, дала безсмертя.

Як чудова мережка, заткана зірками на срібній основі, з’явилась «Лісова пісня» — твір, що викликав подив і зачудування сучасників, що зачаровує і хвилює нащадків. Особливо яскраво постає в драмі-феєрії образ природи як супутника людського життя.

Поява людини викликає тривогу серед мешканців лісу й озера. Русалка, почувши, що «тута мають хижу будувати», висловлює свій гнів і погрожує:

Ой, ті люди

з-під стріх солом’яних! Я їх не зношу!

Водяник не підтримує Русалку, адже йдеться про дядька Лева, а він при­ятель лісових мешканців. Так позначається лінія: людина і природа, залеж­ність їхніх взаємин від духовного світу людини, її характеру.

Русалка говорить про людей взагалі, а Водяник — конкретно про дядька Лева. Отже, люди є різні. Уперше про волю й неволю згадується в діалозі Руса­лки і Водяника, який наказує своїй неслухняній доні не зринати «три ночі місячні поверх води», а у відповідь чує: «Я — вільна, як вода!» У цій суперечці вже звучить якась тривога, та вона одразу ж стихає. Лунає прекрасна й непо­вторна, сповнена могутньої творчої сили мелодія Лукашевої сопілки. Справж­нє високе мистецтво, його чарівна сила здатні пробуджувати всі земні сили. Після зустрічі з Лукашем Мавка сприймається як реальна особа. Музика перед­часно розбудила її, глибоко вразила її чутливу душу. «Весна ще так ніколи не співала», — каже Мавка, відчуваючи незвичайну ищрість і красу мелодії. Справді, то не весна — на сопілці грала людина.

Лісовик квапиться застерегти свою доню:

... минай людські стежки, дитино, бо там не ходить воля, — там жура тягар свій носить. Обминай їх, доню: раз тільки ступиш — і пропала воля!

Мавка нщро дивується:

Ну, як-таки, щоб воля — та пропала?

Вдруге звучить мотив про волю і неволю, тепер уже в житті людському, і про неможливість знищення волі у вільному світі — в майбутьому, духовно багатому, прекрасному житті, за принципами якого живе Мавка.

Природа має чарівні властивості:

Спить озеро, спить ліс і очерет.

Верба рипіла все: «Засни, засни...»

І снилися мені все білі сни.

Таку прекрасну картину зимової казки-сну створює поетеса. Мавчині слова зачарували Лукаша. Заслухавшись, він з подивом вимовляє: «Як ти говориш...» А у відповідь чує захоплене: «Твоя сопілка має кращу мову. Заграй мені, а я поколишуся». І, слухаючи мелодії Лукашевої сопілки, мимоволі озивається ти­хесенько на той самий голос:

Як солодко грає, як глибоко крає, розтинає білі груди, серденько виймає!

Картина розквіту природи символічна: так розквітає сама людина, одухот­ворена високою красою мистецтва. Саме тут, серед вільної природи, безпосеред­ньо і невимушено розвиваються щирі взаємини Лукаша та Мавки. Природа віддячує своїх добрих, щирих дітей, які бережуть і примножують її щедроти.

Таким люблячим природу, як власний дім, у творі виступає досвідчений дядько Лев. Він із тих обдарованих буйною фантазією людей, які можуть впій­мати казку вітру, землі, місяця, води, пташки, дерева, трав, а силою свого мудрого слова одухотворити добро, красу чи знешкодити зло; він із тих людей, які в лісі можуть «зустріти» Лісовика й Перелесника, Мавку й Русалку, Водя­ника, Потерчат і Куця.

Мудрість і сила людини — в єднанні з природою. Ця думка втілена теж в образі Мавки. Лісова красуня ненав’язливо підказувала, коли землю орати, коли сіяти, де і коли яке дерево використати для потреб господарства, тому «так, як сей рік», коли жила в Лукаша Мавка, «хіба коли родило». Вона ще й оселю прикрашає: «умаїла квітами попідвіконню — любо подивиться». Отже, для Мавки робити — це творити «красиве і корисне», розумно втручаючись у природу. Бо вона — це часточка землі, її духу животворящого. Саме такою вона покидає людський світ, але не таїть у собі зла:

Я обізвуся до них шелестом тихим вербової гілки, голосом ніжним тонкої сопілки, смутними росами з вітів моїх.

Символами рідної землі, її краси постають верба і сопілка. Образ верби проходить через увесь твір: верба, що брала Мавку на зиму у своє лоно; вербич­ка, якою стала Мавка після прокльонів Килини, а потім спалахнула ясним вогнем; вербиця, що виросте з легкого, пухкого попелу спаленої вербички. На­скрізним є й образ сопілки. Вона розбудила Мавку, покликала її до життя й любові; солодко грала, глибоко краяла душу. До майбутніх поколінь безсмерт­на Мавка обізветься теж «голосом ніжним тонкої сопілки», мелодією, яку на­провесні Лукаш «вигравав, мрії збираючи в гаю», і яка її так вразила. Отже, інших вона теж будитиме від сну. Мистецтво й краса — вічні, вони завжди викликатимуть у людей добрі почуття.



Беру это сочинение!

Похожие сочинения
Категория: 10 клас | Добавил: 00dima (05 Мая 2018) | Обновлено | Просмотров: 538 | Теги: Українки, драмою-фееріЕЮ, природи, лісова, Лесі, ідея, гармонії, людини, пісня | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу

Сообщить об ошибке!

Понравилось? Оставь отзыв

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Sochineniya.info © 2020
Хостинг от uCoz