|
Сум серце тисне: сонце! пісне! —
В душі я ставлю — вас я славлю!
П. Тичина
Народна мудрість вчить, що людина народжується двічі: перггшй раз — з’являється на світ, другий — коли вона стає трудівником.
Павло Тичина як митець народився 1918 року збіркою «Сонячггі кларнети»,
яка ггринесла йому славу і визнагшя. Вона ознаменувала появу нового таланту.
яскравої художньої індивідуальності. У літературу прийшов поет-лірик, який своєю майстерністю, пщрістю і задушевністю, любов’ю до життя і людини примушує згадати імена світочів національної літератури — Шевченка, Франка, Лесі Українки.
П. Тичині судилася доля ґенія. Автор «Сонячних кларнетів» — увесь у провесні української революції, в передчутті наближуваної всеочисної грози.
Образ «Сонячних кларнетів» — це не тільки символ краси вічно юної, сповненої барв і музики природи, а й втілення прагнень до всього сонячного, радісного, життєдайного, овіяного молодістю. Образ сонця як джерела життя на землі, сили, ш;о дарує людям радість, виражає мрію поета про ш;асливе життя. А коли співець бачив людське лихо, коли сум огортав його серце, він не впадав у розпач. Не вгасла його мрія в перемогу світлого, гуманістичного над темрявою.
Ліричний герой збірки — юнак, багатий і ш;едрий душею, це романтик, закоханий у красу світу, в природу, в життя. Це уособлення самої молодості, ш;о лише ступила на життєвий поріг і чарує свіжістю та чистотою почуттів, благородними поривами.
Вірш «Ой не крийся, природо» розкриває ідею єдності людини і природи. Настрій ліричного героя перебуває в гармонії з природою: то сумний, то світлий і прозорий, наче барви золотої осені. Простий, звичайний краєвид у вірші «Гаї шумлять» захоплює митця чарівністю гаю, річки, хмари в небі. Читаєш — і в уяві постають образи: гаї шумлять, дзвін гуде, тихий шепіт трав, хмарки біжать, неба край — як золото. Ліричний герой захоплений красою рідної землі, приходом весни, «запашної, квітами-перлами закосиченої». Шум гаїв — наче ніжнотонні звуки арф, тому і назва поезії — «Арфами, арфами». Весна пробуджує глибокі думи, якими переповнене все довкола, думи про прийдешні бої, бої за людське шдстя. У чистому повітрі — передгрозове напруження: «Буде бій вогневий!». Цим почуттям охоплене серце героя, людини, закоханої в рідний край.
Там, де світ повниться музикою, переливається барвами, народжується прекрасне. А супутником його є любов. Для Тичини де любов — там краса, моральна цнотливість, висока поезія. Його вірші «Не дивися так привітно», «О, панно Інно», «Цвіт в моєму серці» приваблюють тихою ніжністю, мовою чистого чесного серця. Любов примушує природу цвісти, грати барвами, співати чудових пісень:
Світ в моєму серці.
Мрій танок, світанок.
Ти той світ, мій друже.
Зоряний світанок.
Я твої очиці.
Зорі, зорениці —
Славлю як світанок!
Молодість! Це така країна, в якій людині за життя доводиться побувати тільки один раз. Тичина одкриває її красу через величне і свяш;енне почуття любові.
Тичина замислюється над філософською проблемою Людини і Часу. Пори року у природі в «Пастелях» відповідають «порам» людського життя. Осінь — пора задуми, легкого смутку. Весна уособлює молодість. Літо — зрілість, пов- носилля. Природа, а з нею і людина, живуть за законами постійної змінюваності, плинності, руху в часі і просторі.
«Філософія часу» спирається в Тичини на поетичне зіставлення людського віку з добою. У людини є також свій ранок, день, вечір і ніч. Перша пастель дає чарівний малюнок ранку в природі, який віє чарами людського ранку — дитинства. Воно оживає казкою про зайчика, довірливою безтурботністю, поезією духовної чистоти:
«Пробіг зайчик. Дивиться — Світанок! Сидить грається. Ромашкам очі розтулює». Але на зміну цій картині приходить інша:
А на сході небо пахне.
Північний чорний плащ; ночі
Вогняними нитками сточують, — сонце.
Чорний і червоно-вогнистий кольори розвивають мотив боротьби світла і темряви, добра і зла, навіюють думку про швидкоплинність людського життя.
Важливою темою збірки є проблема національного відродження віками гнобленого і приниженого українського народу. Поема «Золотий гомін» — віра у національне і соціальне визволення рідної України. Звідси — пафос омріяної волі, повна відсутність недружелюбного ставлення до інших народів. Поема — гімн весняному сонцю, повносиллю буття:
Над Києвом — золотий гомін, і голуби, і сонце!
Внизу — Дніпро торкає струни.
Події весни і літа 1917 року сколихнули суспільство, то був «золотий гомін» пробудження. Навіть «предки встали з могил... жертву сонцю приносять». Народ вірить у свої сили:
Зоряного ранку припади вухом до землі —
...ідуть...
Ідуть люди в своє майбутнє:
І всі співають, як вино:
Я — дужий народ,
Я молодий!
Біль і тривога за долю рідної землі постають в образі скорботної матері, який є традиційним у творчості багатьох поетів світу. «Проходила по полю...» — такими словами починається і закінчується кожний із віршів тетраптиху «Скорбна мати». Проходила Мати Марія, і пильне око її не могло не побачити, ш;о лютує смерть в Україні, у краю, де навіть квіти звіробою «Із крові тут юрбою зросли на полі бою...»
«Скорбна мати» — це біль і тривога за долю батьківш;ини.
У ранній ліриці П. Тичини життєрадісність, краса природи і людини, залюб- леність у чарівний світ перемежовуються з багряно-кривавими відсвітами, які символізують велику тривогу, нагадують про тяжкі випробування часу, про людські трагедії.
«Сонячні кларнети» — книга поетичних шедеврів П. Тичини, яка чарує, облагороджує кожного, хто припадає до неї спраглими устами.
Похожие сочинения
| 
