|
Юрій Мушкетик в оповіданні «Суд» зображує трагічну долю селянки, яку злидні та кривди супроводжували майже все життя.
Змалку їй довелося випити гірку чашу сирітства, бо батько її загинув в імперіалістичну війну, а мати бідувала з малими дітьми.
Нестатки змусили її, юну дівчину, вийти заміж за вдівця з двома дітьми. Вперше в житті на чоловіковому обійсті відчула себе господинею, тішилися сімейним затишком, дітьми, достатком. Але її нелегке щастя було коротким. Усе, що добувалося тяжкою працею, довелося віддати в колгосп.
Невимовно страждає Ганна, не в змозі нагодувати своїх дітей у страшні роки голодомору 1932—1933. Від голоду померла її падчерка.
Тільки-но почало налагоджуватися життя після голодомору, люди дихнули вільніше, підвели пониклі голови від землі і знову відчули, на якій прекрасній землі вони живуть, як прийшло нове лихо — почалася війна.
Вона забрала від Ганни чоловіка і всіх її синів. Почалася чорна смуга в Ганниному житті. Тяжка виснажлива робота, яку виконували тепер жінки за себе і за чоловіків, що пішли на фронт, зносилася Ганною звично, допомагала думка, що вона працює «для фронту, для перемоги». І хоч до неї приходили похоронки спершу на пасинка, потім на чоловіка й сина, вона не вірила в їхню загибель і не переставала, як кожна жінка і мати, чекати.
Жила, як і раніше, роботою, клопотами, чеканням, тільки перестала співати.
Тяжко кривдило Ганну сільське начальство.
Єдине багатство, що було у Ганни в ті часи, — це її корова. Вона її доглядала й берегла, бо вірила, що, незважаючи на похоронки, її чоловік і сини повернуться додому, і корова допоможе їм вижити у тяжкі безхлібні часи. Але корову несправедливо забрали.
Хоч як гірко Ганна побивалася за коровою, скоро обм’якла серцем, бо подумала, що може, хоч один шматочок того м’яса з її корови дійде до її чоловіка або когось із синів.
Удруге Ганну скривдили, коли примусили її підписатися на документі про позику. Виявилося, що вона мала сплатити не триста карбованців, у чому жінка розписувалася, а тисячу триста. Щоб сплатити цю позику, довелося продати синів костюм, який вона так берегла, вірячи в синове повернення. Поступово у Ганни вбивали віру й надію в добро, справедливість і можливість щастя.
Історія з підсвинком, якого Ганна годувала, щоб було чим зустріти рідних з фронту, остаточно підкосила Ганну, надломила жінку. її знову скривдили, обдурили, забравши підсвинка за податки, від яких вона була звільнена за законом як солдатська дружина і солдатська мати. Ганна впала в розпач і тужила, звичайно ж, не за поросям. Для неї це була ніби якась мітка, чорний знак, що сподівання її марні, ні для кого їй старатися, ні для кого жити.
Останньою надією, останньою втіхою була для Ганни обіцянка сина Григорія, який єдиний з усіх, хоч і хворий, повернувся до матері після війни, забрати її до міста, але й ця надія розтанула остаточно — син і сам бідував у місті.
Ще більше підірвали сили та здоров’я Ганни плітки і наклепи про Грицька, що він зрадник.
Не було бажання жити, не стало сил працювати. Ганну викликають до суду. Її, яка все життя тяжко, не покладаючи рук, працювала на колгосп, на державу, судять за неробство, за ледарство! Такого сорому, кривди й образи Ганна вже не змогла винести — вона помирає.
Насправді суд виніс вирок не жінці-трудівниці, а соціальній системі, жорстокій владі та безглуздим законам. Тим, які, маючи владу, лицемірно виголошували гучні гасла про права народу на щасливе, достойне життя, а насправді всіляко обмежували ці права, наживаючись за рахунок народної праці. Вся історія життя Ганни — це насправді історія життя українського селянства у XX столітті.
Похожие сочинения
| 
