|
Тематика творчості Івана Драча, видатного поета сучасності, відомого державного і політичного діяча, різноманітна. Та про ш;о б він не писав, у центрі його поетичної уваги завжди стоїть людина, її буття. Творче кредо поета — передусім бачити людину, адже творчість — це «спрага людяності. Мене пече щоднини спрага щастя для людини».
Ще в ранній «Баладі про соняншик» поет, піднесено-романтично описуючи відкриття хлопчиком всемогутності сонця, разом з тим розкриває сприйняття людиною краси світу, радість розуміння єдності людини й природи у тому чарівному світі, де сонце, «красиве засмагле сонце, в золотих переливах кучерів, у червоній сорочці навипуск», може їхати на велосипеді, «обминаючи хмари в небі».
Своє завдання поет Іван Драч розуміє у тому, щоб бачити, шанувати, любити людину, доходити до глибини її сутності. Він звертається до досвіду великих попередників: Г. Сковороди, Т. Шевченка, Лесі Українки, досліджує, як і вони, світ сучасників, хоче пізнати природу добра і зла, щастя і правди. Для цього він знову і знову вслухається в душі людей, у їхнє дитинство і зрілість, аби зрозуміти, що керує їхніми вчинками.
У «Думі про вчителя», яка присвячена видатному педагогу В. О. Сухомлин- ському. Вчителя запитують, де він навчився такої глибинної любові до людей, на що той відповідає:
«Навчитись можна всьому: Твердості, терпінню, мужності, Любові не навчишся, друже, Любов повинен дати хтось — Мати, батько, вчитель».
Вражають простотою, ясністю і водночас глибиною роздуми Вчителя про те, що найважливіший стимул навчання — це почуття власної гідності, бажання бути кращим, що справжнє виховання починається там, де вчитель ставиться до учня як людина до людини, коли «Людина з рук твоїх. Людино, іде у світ, — на краплю світ людніє».
Усі ми — «родом із дитинства». Дитинство, рідні Теліжинці, близькі люди — це вони запліднили майбутню поезію Драча. Героїня «Балади про вузлики» — темна, неграмотна баба Корупчиха, але її руки будуть завжди світити тим, хто її знав. Пекла вона пироги з калиною і кожного, хто приходив до неї голодний, наділяла вузликом з пирогами. Вона й у могилі журиться, що руки їй склали і не може вона зв’язати вузлика. «А сховали її в позиченій хустці, бо свої вона у вузлики пов’язала». Поет із повагою розповідає про непоказну велич простих людей, заглиблюється у їхні проблеми, переймається їхніми болями й стражданнями, переживає і смуток та негаразди трударської долі, за розлад не тільки в матеріальному, а й у свідомості і душах людських. А «Балада про крила» — то вже вершина кричущого болю за людину, яку життя навчило боятися навіть «крил» — високих поривань, ідеалів, принципів, віри як в оточення, так і в самого себе.
Іван Драч обдарований зором, що здатний бачити крізь товнщну нашої планети. Як і його герой із поезії «Блудний син», який, упавши долілиць на газоні в Лос-Анджелесі, бачить крізь усю Землю «споришеву стежечку свою», річку свого дитинства. Він плаче, уткнувшись обличчям у мураву, шепочучи матері, яку він бачить через планету, — «прости». І здається, немає в сучасній поезії трагічнішого образу, ніж той американський українець, блудний син нашого народу.
Одна з останніх поезій Івана Драча — «Поховайте мене в Теліжинцях». Вона є свідченням нерозривного зв’язку поета зі своїми коренями, рідним народом, простими людьми, які навчили його любові і вдячності за добро:
Поховайте мене в Теліжинцях,
Де так пахне безсмертям трава... У Теліжинцях світ мені тулиться, Там ніколи я не помру...
Похожие сочинения
| 
