|
Немає нічого миліше за рідну землю. Особливими чарами віє від неї. Лагідно світить сонце, голубіє небо. А десь високо в небі літають птахи, падають стрімголов на землю, ніби цілують її, і знову підносяться у височінь.
А там калина у лузі, тополя на околиці, лелече гніздо, криничка при перехресті доріг, терпкий запах лісових квітів — усе це наша природа, наш духовний світ, з яким ми маємо вирушати в життя. Знати, а тим паче берегти все це — наш святий і непорушний обов’язок.
Кожному треба не тільки знати, але й усвідомлювати: по-справжньому любити природу—це не лише милуватися її красою, а й по-господарському берегти, захищати й множити і флору, і фауну. Можуть це робити люди, які з дитинства привчені творити добро. Такі люди не під уть проти свого сумління, не зрадять Батьківищну і друга. Вони є носіями добра і справедливості, беззавітної любові до природи рідного краю.
Саме про таких людей я дізналась з оповідання Григора Тютюнника «Лісова сторожка». Головний герой Данило Коряк — мудрий і добрий господар. Його серце живе любов’ю і добротою до людей, до всього живого: до птаха, до звіра, комахи, тварини. Ліс для Данила — його відрада, святиня, душевний прихисток. Тоді мені глибоко запало в душу це оповідання. Я зрозумів, ш;о ніколи не буду серед кривдників рослин і тварин нашого краю. Я не зламаю деревця, не зірву зайвої квіточки, зокрема на продаж, не засмічу джерельця, струмка і річечки, не зроблю боляче всьому живому.
Ми на світі не самотні, навколо нас безліч «братів наших менших»: звірів, птахів, свійських тварин. Ми помічаємо їхню красу, спритність, граційність. Світ емоцій природи близький до людського. Природа — це не тільки рослини. Стосунки людини з нею складаються і через світ фауни.
Ставлення людини до природи — це мірило людської моралі. Прикладом цього є оповідання С. Гуцала «Лось». Хлопчики роблять все, ш;об врятувати лося, своїми діями вони возвеличують людський гуманізм.
Мені здається, ш;о такі люди ніколи не будуть байдужими до природи: зоряного неба, яскравого заходу сонця, співу солов’я, життя тварин. Спілкуючись із живою природою, дістаючи від неї насолоду, ми стаємо багатшими духовно. Ми повинні дбати про те, ш;об не зашкодити їй, ставитися до неї з добром і повагою, самим творити добро і бути милосердними. Адже ми твої діти, природо!
Похожие сочинения
| 
