|
1 варіант. Омелько Кайдаш
Мій найулюбленіший герой у названій повісті — Омелько Кайдаш, голова сім’ї, про яку йдеться у творі. Це людина, яка справді гідна поваги, бо прожила довге й нелегке трудове життя, передчасно зістарівшись. Сама зовнішність героя засвідчує сказане: «... здорові загорілі жилаві руки», «лице... сухорляве й бліде, наче лице в черня, високий лоб, посічений густими дрібними зморшками».
Праця для Кайдаша — саме життя. Він живе так, як жили його батьки, діди, прадіди — із святою повагою до чесного трудового життя.
Омелько — гарний господ ар. У його господі все до ладу, його сім’я живе у достатку, він створив належну матеріальну базу своїм синам. Омелько — хороншй чоловік, який ніколи не підняв руки на свою дружину, не образив її лихим словом, йому приємно, що вона добре одягнена. На таких засадах виховував Омелько і своїх синів.
Кайдані був набожною людиною. Це дуже добре, коли людина прагне жити за законами Божими.
Проте в родині не все гаразд: дурні свари, невідповідність характерів, якісь складні стосунки між жінками. Усе це дуже болісно зносив Кайдані, людина дуже вразлива, що страждає від будь-яких образ, а тим більше від несправедливого ставлення до себе. Його втягують у колотнечу, і це завдає йому прикро- нцв. Кайдашеві шкода і жінку, і невісток. Він за типом нервової системи меланхолік, тобто особливо болісно реагує на кривди і образи. І ось він шукає захисту від ударів і болю, що завдають йому вдома, в шинку. Але ж назвати його п’яницею, звичайно, було б несправедливим. Коли Карно підняв руку на батька під час сварки, це остаточно підкосило Кайдаша.
Було підірвано авторитет батька, до його думок вже не мали ніякого інтересу й не приховували цього. Сини не оцінили всього того, що зробив для них батько. І навіть Лаврін, хоч і був непоганою людиною, завдав батькові останнього удару: прибрав господарство у власні руки і ніколи не радився з батьком навіть у дрібницях. Кайдаш і подумати не міг, що вже так скоро стане для своєї сім’ї «зайвим», що діти не будуть вважати його за хазяїна. Та й Кайданш- ха з Мотрею не пожаліли образливих слів і дій для нього. Члени сім’ї не намагались зрозуміти його характер, не хотіли заглянути в його душу і зрозуміти її.
Ось що довело Кайдаша до передчасної смерті. Мені дуже шкода цієї людини, і хочеться застерегти, що до людей узагалі, а особливо з таким типом нервової системи, як у Кайдаша, треба ставитись надзвичайно чуйно й обережно, щоб не образити і не вбити їхню душу. Шкода, що герої повісті так і не зрозуміли своєї необачності.
2 варіант.МарусяКайдашиха
Із усіх героїв повісті найбільше мені сподобалась Маруся Кайдашиха, яка, на мою думку, змальована найдовершеніше. Вона якась реальна, жива, зрозуміла навіть у своїх негативних проявах. Це була «... вже немолода, але й не стара жінка, висока, рівна, із довгастим лицем».
Певна частина її життя припала на ті часи, коли була панщина, яка не могла не залишити будь-який слід у житті й характері людини. Маруся ще замолоду довго служила в панів, куди її взяли дівкою. Від них вона набралася улесливості в розмовах, була дуже горда та пихата, вважала себе набагато вищою за односельців. Маруся — ініціатор всіх сварок і колотнеч у сім’ї, в яких вона почуває себе як риба у воді. За типом нервової системи Кайдашиха — холерик, що якоюсь мірою пояснює її нестерпний характер.
Стосунки Кайдашихи з людьми, що жили поруч, складалися по-різному. Кайдаш і сини вже якось за час довгого спільного життя звиклись із тим, що вона у всьому верховодила, а от невісткам довелось і «випити й закусити».
Маруся — розумна людина і в кожній ситуації інтуїтивно відчуває, як треба поводитися. Наприклад, Довбишам, ш;о багатші за Кайдашів, вона хоче продемонструвати свою вихованість. А от з бідними Балашами Кайдашиха не церемониться: «вона просто полізла за стіл і сіла на покуті, запишавшись та втираючи губи хусткою».
І все ж не така вона вже й погана, як здається на перший погляд. Кайдашиха надзвичайно акуратна, «держала себе дуже чисто. Все на ній було чистеньке, наче нове». Це прекрасна господиня, у якої в хаті все до ладу: завжди чисто одягнені сини й чоловік, який навіть працює у білій сорочці, в оселі завжди прибрано, є чим нагодувати членів родини і не як-небудь, а завжди смачно, бо Кайдашиха дуже добре вміла готувати.
Хоча вона часто й сварилася з чоловіком удома, але на людях завжди підтримувала його авторитет, як і належало справжній українській господині.
Не можна не відзначити її любові до дітей. Ось тут для неї немає різниці, з якої вони сім’ї — бідної чи багатої. У неї завжди є чим пригостити їх, від ш;ирого серця частує вона братиків і сестричок Мелашки. А як любить вона своїх онуків, як упадає біля першої дитини Мотрі і як боляче їй, коли Мотря заборонила своїм дітям спілкуватися з бабцею та ш;е й учила їх дражнити ту.
Дуже суперечлива і незвичайна ця жінка. Незвичайною є і її мова: то солодка, як мед (у Довбишів), то гірка, як полин (із Мелашкою), дуже жвава і яскрава, пересипана українськими прислів’ями, приказками. Кайдашиха ш;е й дуже вміло володіє таким видом «усної народної творчості», як лайка. Тут із нею мало хто може зрівнятися.
Скільки енергії у цієї жінки, але, на жаль, дуже часто скерована вона не на добро. І все ж мені дуже сподобалася ця колоритна й сильна особистість.
З в а р і а н т. Мелашка
Усі головні герої повісті «Кайдашева сім’я» — яскраві й цікаві. І нехай вони далекі від ідеалів, та в пам’яті залишаються надовго. Навряд чи швидко зможемо забути енеріійно-сварливу Марусю Кайдашиху, запальну Мотрю, жартівливого Лавріна. Про кожного з них можна сказати дуже багато, та з усіх мені найбільше сподобалася Мелашка.
По-перше, так само, як і Лавріна та Кайдашиху, мене вона привабила своєю красою. Дійсно, як можна не звернути увагу на дівчину, яка нагадувала прекрасну дивовижну квітку.
І як приємно спостерігати далі, ш;о красива зовнішність Мелашки абсолютно відповідає її красивій душі. Це лагідна, привітна дівчина, ш;о звикла поважати людей, любити працю, цінувати добре ставлення до себе. Мелашка виросла у сім’ї, де було багато дітей, звикла обмежувати себе багато в чому задля менших братів і сестер. Не так багато знала вона в житті ласки, тому й потяглася відразу до ніжного й чуйного Лавріна, який розглядів вразливу натуру Мелашки й гідно повівся з нею.
У чужій сім’ї Мелашка спочатку поводиться так, як вчили її батько, мати. Вона не перечить свекрусі, не опирається Мотрі, а тишком-нишком плаче, коли занадто їй допікають. Але коли вже зовсім немає сил терпіти, то вирішує залишитись у Києві, аби бути подалі від Кайдашихи та Мотрі.
Вона зважилася на вчинок, який був викликом традиційному укладу життя, був занадто сміливим для української жінки, котра ні за яких обставин не залишала своєї сім’ї (чоловіка та членів його родини). Ось тобі й Мелашка! За її лагідністю криється натура, здатна на серйозний опір, здатна захистити свою гідність. Це не сварки та лайки Мотрі, чим нікого особливо не здивуєш. Це значно серйозніше, ш;о свідчить про цільність, особистість героїні.
Не можна не повчитися у Мелашки стосунків із чоловіком. Вона зуміла побудувати їх так, ш;о Лаврін не соромився при інших підставити їй стільчик під ноги, витерти піт із лоба (тобто виявляв такі ознаки уваги, які ніколи на людях не виявляв традиційно український чоловік), підтримати словом і ділом. Він не осудив, а зрозумів Мелашку, коли та не повернулася додому, став на її бік, хоч і дуже сумував за нею.
Мелашка спостережлива, вміє розбиратися в людях. Вже з першої розмови з Лавріном вона розпізнала в ньому добру надійну людину. Не зосліпу, а цілком виважено вручила вона свою долю Лаврінові.
Дуже терпляча і мудра моя улюблена героїня. Вона не вступає в суперечки зі свекрухою, не намовляє проти неї Лавріна, бо цим самим може внести розлад у свої стосунки з чоловіком, для котрого, якою б вона не була свекрухою, завжди є й буде найкраш;ою матір’ю. І всі дії Лавріна викликані його особистими рішеннями, а не рішеннями, підказаними Мелашкою.
Життя вносить свої корективи в характер і поведінку кожної людини. Ось і Мелашка змінилася. Та, хоча вона й бере участь у сварках, помітно, ш;о це не дає їй задоволення, це скоріше пристосування до певних життєвих умов, можна сказати, прийом самооборони, ш;об вижити. За почуття власної гідності, розум, життєву мудрість і вірність у коханні і сподобалась мені Мелашка — моя улюблена героїня.
Похожие сочинения
| 
