МІЙ улюблений твір І. франка

1 варіант

Франкова поезія цінна надзвичайною глибиною і правдивістю зображуваних подій, розумінням їх і оригінальним сприйняттям. На мою думку, кожен укра­їнець повинен знати цю поезію, щоб більше пізнати себе. Франко — співець прекрасного. Він ніби пророкує національне оновлення. Це мудра людина, бо знає людську душу взагалі і зокрема українського народу.

Мені дуже подобається вірш «Не пора», який вперше побачив світ 1887 року у збірці «З вершин і низин». У поезії автор закликає народ бути самим собою, духовно відродитися, подолати роз’єднаність, розбрат. І водночас поет кличе од­ностайно стати на боротьбу за «волю, і щастя, і честь». Автор, роздумуючи над долею людей, закликає українців звільнитися від рабства, ганебного прислужни­цтва монархічним режимам царської Росії і Австро-Угорської монархії:

Не пора, не пора, не пора Москалеві й ляхові служить!

Довершилась України кривда стара, —

Нам пора для України жить.

У цих рядках чується біль від давніх кривд. Тому-то поет так палко закли­кає служити рідному народові. А далі Франко розгортає і конкретизує основний мотив твору. Він порушує політичні й соціальні проблеми, викриває гнобитель­ську політику царату:

Не пора, не пора, не пора За невігласів лить свою кров І любити царя, що наш люд обдира, —

Для України наша любов.

Розбрати і незгоди тяжіли над нашим поневоленим народом, роз’єднаним кордонами інших держав. Все це послаблювало і знекровлювало народ. Фран­ко глибоко усвідомлював значення духовної спільності і закликав до єдності, до консолідації народу під прапорами рідної Вітчизни. Автор виступає проти не­згоди, суперечок і розбратів серед народу. Натомість він ніби запрошує до об’єд­нання українців.

Поезія «Не пора» була чи не найпопулярнішим твором І. Франка. Згодом цей вірш стає ніби національним гімном галицьких українців. Вірш було покла­дено на музику, і він неодноразово звучав як заклик до боротьби за права наро­ду під час антиурядових маніфестацій.

Іван Франко вірить у краще майбутнє свого народу. Поезія «Не пора» на­снажена високими ідеями служіння Україні. У ній поєднуються слова, сповнені віри у визволення народу, із закликом до боротьби за святі ідеали:

Бо пора ся великая єсть:

У завзятій, важкій боротьбі Ми поляжем, щоб волю, і щастя, і честь.

Рідний краю, здобути тобі!

2 варіант

У літературному доробку великого українського письменника І. Франка є чимало різноманітних за жанрами творів. Це й поезія, і драматургія, і проза. Всі вони мають велику мистецьку цінність. Але я особисто віддаю перевагу Франко- ві-поету, його яскравій і неповторній, ніжній ліриці, його віршам про кохання. Мій улюблений твір поета — вірш «Чого являєшся мені у сні?», який увійшов до його славетної збірки «Зів’яле листя», створеної 1886 року. Покладений на му­зику композитором К. Данькевичем, він став популярним романсом.

Вірш «Чого являєшся мені у сні?» — це зворушливий монолог, що вражає глибоким відображенням внутрішньої боротьби, душевних мук ліричного героя. Перед нами закоханий юнак, який любить дівчину безнадійно, вона не відпові­дає на його кохання. Він намагається вирвати її із серця, бо любов завдає йому лише страждань.

Чого являєшся мені Усні?

Чого звертаєш ти до мене Чудові очі ті ясні,

Єумні,

Немов криниці дно студене?

Чому уста твої німі?

Читаєш вірш і відчуваєш всю силу почуття, глибину страждань цієї зраненої коханням людини. Туга відчувається у сповнених великого душевного болю за­питаннях, в епітетах і порівняннях, використаних у вірші. Вони передають ча­рівність образу коханої і її стриманість у ставленні до ліричного героя. Про те, що любов закоханого не знаходить відгуку в серці дівчини, свідчать у поезії сло­ва «німі уста», «криниці дно студене» її прекрасних очей.

Однак бажання забути образ милої було миттєвим. Ліричний герой просить кохану хоч у сні приходити до нього і приносити змученому серцю миті щастя.

Так най те серце, що в турботі.

Неначе перла у болоті.

Марніє, в’яне, засихає.

Як яскраво, поетично і разом із тим правдиво зумів передати поет невимов­ні страждання люблячого серця, гіркоту нерозділеного кохання. Написати так могла лише любляча людина, яка все це сама вистраждала. І це було дійсно так. Франкові «тричі приходила любов». Ольга Рошкевич — перша і незабутня лю­бов поета, Юзефа Дзвонковська, яка відмовила Франкові свідомо, знаючи про свою смертельну недугу, Целіна Журовська — «гордая дупіа». Не склалося його кохання, і з’явилися ці чудові поетичні рядки.

Який докір, яке страждання.

Яке несповнене бажання На них, мов зарево червоне.

Займається і знову тоне У тьмі?

Тільки вміючи так, до самозабуття, до самозречення, кохати, тільки маючи такий могутній, неповторний талант, можна було створити прекрасну пісню ве­ликої любові, яка хвилюватиме й захоплюватиме серця людей вічно.

Я дуже вдячна моєму улюбленому поетові за його непереверпіений твір, у якому він торкається найглибпіих струн людського серця, возвеличує найпре- красніпіе з людських почуттів — кохання.