|
Війна... Війна — це завжди трагедія. Трагедія народу, трагедія людини, трагедія душі... Війну можна порівняти з іспитом з предмета, що має назву життя. І головними його вимогами є навіть не глибокий розум, а безстрашне серце, добра душа та сталева воля. Війна не визнає жінок чи чоловіків — для неї залишаються тільки воїни...
Кожна людина на війні — це лише маленька краплина в океані захисників- героїв. Нехай не всім з них звання Героя було присвоєно офіційно, але для нас вони назавжди залишаться саме Героями, навіть без зірочок. Звичайно ж, вони могли б відповісти, що просто виконували свій обов’язок. Що ворожі амбразури, закриті молодими серцями, — вчинок щоденний, а не подвиг...
Але як важко усе це зрозуміти людині, що справжньої війни не пережила, що живе, хоч і не в найкрапщй, але мирний час. Так, ми багато придбали, тому що не зустрічаємо світанки в окопах і не вмираємо мільйонами. Але й втрата наша безмежна: мир чомусь не виховує нас патріотами, ми не знаємо справжньої дружби, нам не відомий той неповторний смак пайки хліба, ми не вміємо цінувати життя.
Саме вони, вмираючи сотнями на день, крокуючи завжди в одній шерензі зі смертю, як це не парадоксально, знали справжню вартість людського життя. І це знання допомагало льотчику іти «на таран», піхотинцеві залишатися в окопі із гранатою, чекаючи на ворожий танк, а мінометнику бути поруч з мінометом до останнього подиху. Це не було непотрібним самогубством з їхнього боку, це було сенсом всього їхнього життя. І в ті останні секунди кожен з них розумів, що народився саме для цього моменту. А значить, життя прожито не даремно...
Ось де вона захована — краса воїна-визволителя: у самопожертві. Не приналежність до арійської раси, не політичні погляди звеличують людину, а такі, на перший погляд, банальні речі, як доброта, любов, віра, надія.
Похожие сочинения
| 
