|
Головний герой новели — ґобсек, ім’я якого символічне — Сухоглот. Зі сторінок твору постає природно обдарована людина, пі;о деградує і перетворюється на напівавтомат. Культ матеріального та байдужість до духовного нівечать душу людини.
Суспільство старанно ліпило собі на потребу та погибель цього жорстокого, хитромудрого, недоступного людським пристрастям ділка. Ґобсек не виставляє про людське око свою спроможність. Уся обстановка животіння свідомо протистоїть його безмежному багатству: протерте сукно на письмовому столі, ледь теплий камін, ш;о не зігріває старечу кров у холодні зимові вечори, чадна лампа на облізлій підставці — все це в убогій кімнаті старого похмурого будинку.
Ґобсек — мільйонер, лихвар. Позичаючи гроші під величезні проценти, він фактично грабує своїх підопічних, принижує їх морально та стає володарем їхніх доль. Навіть адвокат Дервіль, до якого він немовби відчуває прихильність, стає об’єктом безсоромної наживи; за Ґобсеком, це ш;е й виховна міра: ш;об надалі юнака було позбавлено почуття вдячності доброзичливцю. Ґобсек критикує радонц буржуазного способу життя: карти, теревені про мистецтво, гру в політику, обжерливість. «Безумці та хворі», «дураки», «олухи» складають це суспільство. Ґобсек не бажає уподібнюватись їм. Зваживши свій життєвий досвід, він побачив, ш;о «з усіх земних благ є тільки одне, ш;об людина прагнула його. Це золото!» Ґобсек усвідомив, ш;о золото — головний рушій, котрий визначає навіть суспільно-політичне життя в навколишньому світі.
Ніхто не знає минулого Ґобсека й джерел виникнення його безмежних багатств. Відомо тільки, ш;о в десятирічному віці він відплив у голландські володіння Ост-Індії, де й пробув двадцять років. Був юнгою, голодував, пережив смертельні небезпеки, жорстокість. Потім став шпигуном, золотошукачем, піратом, кидався із країни в країну, із континента в континент. Натура цієї людини не зовсім звичайна. «Скнара та філософ, підла істота та піднесена», за розповідачем. Ґобсек торгував старими картинами — розумівся у мистецтві; йому знайома класична література — він бере приклад з Мольєра; захоплювався красою діамантів графині де Ресто. Вільний від релігійних забобонів та вірувань, Ґобсек перед смертю промовляє: «Куди йду — не знаю, але йду зовсім».
Дервіль каже: «...якш;о відкинути його фінансові принципи та його міркування ш;одо людської натури, якими він виправдовує свої лихварські манери, то я глибоко переконаний, що поза цих справ — він людина найделікатнішої чесності в усьому Парижі».
А суть саме в тому, що «поза цих справ» Ґобсек практично не існує.
Похожие сочинения
| 
