Образи Михайла й Сави Федорчуків, героїв твору О. Кобилянської «Земля»

Ольга Кобилянська народилася й виросла в Південній Буковині, найглухішому закутку Австро-Угорської імперії, в оточенні понімеччених міщан, але завдяки самоосвіті опанувала українську мову. Вона була творчою особистістю і виявила свої нахили дуже рано.

Повість «Земля» стала хрестоматійним твором української літератури. У ній Ольга Кобилянська відтворила реальний селянський світ, у якому найбільшу вла­ду над людьми має земля. Її люблять, їй поклоняються, і заради неї брат повстав проти брата.

Федорчуки — головні герої твору. Праця на землі — ось головний сенс життя подружжя Івоніки й Марійки та їхнього старшого сина Михайла. Хлопець із ран­нього дитинства працював з батьком у полі і в господарстві, порав худобу, допо­магав матері. Він виріс люблячим сином, добрим господарем: дівчата поглядали на хлопця і мріяли мати його собі за чоловіка, а їхні батьки бачили його зятем. Добрий, ввічливий, роботящий, ставний, плечистий і сильний, сором’язливий Михайло викликав добрі почуття в усіх, хто його знав. Івоніка й Марійка не мо­гли натішитися старшим сином і дуже переживали за нього, адже Михайло мав піти в солдати. Батько намагався вирятувати сина, але це йому не вдалося: хлоп­ця забрали-таки у військо.

Відірваному від звичного життя Михайлові важко було в армії, але хлопець мужньо витримав усі випробування. Ще до служби він покохав Анну, роботящу, добру, красиву дівчину. Михайло мріяв створити з нею сім’ю і чекав тільки звіль­нення з армії, щоб сказати про своє рішення батькам. Приходячи додому у звіль­нення, хлопець намагався в усьому допомогти батькам і часто дорікав молодшо­му брату Саві, який не хотів працювати, кидав господарство заради мисливства та зустрічей із коханкою Рахірою, яка була двоюрідною сестрою хлопців і часто на­мовляла Саву проти батьків та Михайла.

Сава, молодший син Івоніки та Марійки, — зовсім не схожий ні на Михайла, ні на батьків. Він був вищий за свого брата, з лиця був гарний, але людей триво­жив зимний і неспокійний погляд його сивих великих очей. Ще з дитинства він нікого не слухав, тікав від роботи на полювання, а коли зв’язався з Рахірою, то почав виносити з дому речі, пити й смалити цигарки. Ніхто не міг точно сказа­ти, до чого .тягнеться його душа. Сава був жорстоким чоловіком, убивав тварин і пташок заради самого вбивства й тішився, спостерігаючи за муками істоти. «Його погляд звертається туди, де жертва, його очі миготіли в холодному, мов сталь блиску». Вирісши в чесній роботящій родині, де батьки рвали жили, щоб зароби­ти каторжною працею гроші й купити землю, Сава не хотів чекати, поки батько розділить поля між ним і Михайлом. Послухавши Рахіру, він убив брата.

Саву не засудили, бо батько й мати не виказали вбивцю, але, ставши єдиним спадкоємцем, одружившись із Рахірою, він не став щасливим. Покинувши бать­ківське обійстя, він відмовився від влади землі. «Держіться вашої землі, а я зро­блю, що мені хочеться», — каже він матері. Отже, не лише влада землі штовхнула Саву на братовбивство? Убивство брата стало закономірним виявом жорстоко­сті — страшної риси характеру молодшого сина Федорчуків.