Панас Мирний - корифей української прози («Лихі люди»)

З великої часової відстані ми бачимо, що без постаті Панаса Мирного, його літературного внеску не можна навіть у найкоротшому викладі розкрити історію української літератури. Він назавжди став одним із корифеїв, основоположни­ком українського соціально-психологічного роману й повісті.

Уперше твори Панаса Мирного побачили світ на початку 70-х років XIX сто­ліття. Саме цим псевдонімом був підписаний вірш «Україні», опублікований у львівському журналі «Правда». Письменник пробував свої сили у віршуванні, драматургії і прозі. Проте найбільших успіхів досяг Панас Мирний у прозі. Не­дарма Іван Франко зазначав, що Панас Мирний належить до найвизначніших новелістів.

Над художніми творами він працював натхненно, але винятково вимогливо, доводячи їх до високої художності та ідейності.

Першим друкованим прозовим твором Панаса Мирного було оповідання «Ли­хий попутав» (1872). Твір привернув увагу читачів правдивим зображенням без­таланної долі дівчини-сироти, покритки. Хоч ця тема вже розроблялася в україн­ській літературі, зокрема в творах Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка, Марка Вовчка, але Панас Мирний знаходить досить оригінальне її висвітлення.

Молодого письменника приваблювала тема чиновництва. Безпросвітність, несправедливість, кар’єризм, деспотизм — ось що панувало в середовищі чинов­ників. Чесній, благородній людині тут не було місця. Іван Левадний, герой опо­відання «П’яниця» (1874), обдарований юнак, який жадібно рветься до знань, має талант скрипаля, не може змиритися із задушливою атмосферою канцеляр­ської служби, занепадає духом. Безвихідь призвела героя твору до чарки, втрати перспективи життя і, врешті, до смерті.

Серед тогочасної української белетристики помітно виділялися й інші опові­дання та новели Панаса Мирного — «Лови» (1883), «День на пастівнику» (1884), «Морозенко» (1885), «Казка про Правду і Кривду» (1883) та інші. В основу цих творів Панас Мирний поклав жагучі проблеми часу; новели відзначались демо­кратичною ідейністю та високою художньою майстерністю.

Відгуком на злободенні питання часу стала повість «Лихі люди» (1877). В ній уперше в нашій літературі показано розмежування в середовищі інтеліген­ції, висвітлено причини, що розвели колишніх шкільних товаришів в антаго­ністичні табори. Твір відзначався новаторською композицією: через призму спогадів ув’язненого письменника Петра Телепня передається основний зміст твору, розкриваються образи товаришів юності — Попенка, тюремного свяще­ника, егоїста і циніка, Шестірного, прокурора, реакціонера і кар’єриста. Жука, революціонера-народника. Петро Телепень і Тимофій Жук, не примирившись з гнітючою дійсністю, виступили на боротьбу проти сил суспільної реакції. Шес- тірний і Попенко, навпаки, стали вірними охоронцями системи, яка захищала кривдників, ставила всілякі перешкоди на шляху суспільного прогресу.

Авторська позиція у творі чітко виражена: письменник поетизує нерівну бо­ротьбу тієї молоді, що пожертвувала особистим благополуччям і мужньо висту­пила проти соціальної несправедливості.

У повісті письменник викриває «лихих людей», але в цей термін він вкладає протилежний розумінню захисників царизму зміст. «Лихі люди» — не революціо­нери, а ті, хто силкується врятувати систему, підперти її прогнилі основи.

Повість «Лихі люди» була сміливим кроком у творчості Панаса Мирного і значним досягненням української літератури.

Улюбленою темою письменника були життя і праця, мрії і сподівання се­лянства.

У 1872 році він розпочинає роботу над великим твором, який пізніше дістане назву «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Створенню роману передувала значна підготовча робота. Навесні 1872 року письменник перебував у службовій поїздці від Полтави до Гадяча.

Під час подорожі Панас Мирний від хлопчика-візника почув жахливу істо­рію про розбійника Василя Гнидку, який зі своєю ватагою вирізав сім’ю замож­ного козака, за що був засуджений на каторжні роботи. Письменника глибоко вразила розповідь про Гнидку і він шукає причини злочинів, вчинених цим роз­бійником. Мирний вважав, що виникнення негативних явищ у житті народу зу­мовлене не природною зіпсованістю деяких людей, а соціальними умовами. Так з’являється нарис «Подоріжжя від Полтави до Гадячого», у якому письменник порушує найгостріше питання часу — про наслідки реформи 1861 року. А ці на­слідки були вкрай грабіжницькими.

Роздуми над трагічною долею Василя Гнидки лягли в основу повісті «Чіп­ка». Це була перша редакція майбутнього великого соціально-психологічного роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», співавтором якого став брат пись­менника — відомий критик Іван Білик. За оцінкою І. Франка він був «один із перлів нашої повістевої літератури». У романі відображені зрушення, які ста­лися на Україні після реформи 1861 року, піддано гострій критиці феодально- кріпосницьке та пореформене суспільство.

У творчому доробку Панаса Мирного є й інші твори: це незакінчена повість «Голодна воля» (опублікована лише в 1940 р.), повість «Лихо давнє й сьогочас­не» (1897) та багато інших. Вони свідчать про величезний діапазон творчих ін­тересів письменника, його високий патріотизм, відданість ідеалам демократії.