Правдоборча постать Дмитра Павличка (разом з Ліною Костенко та поколінням «шістдесятників» відстоює право поезії бути найвинщм авторитетом української літератури, визначає шляхи розвитку української поезії). Правда поетичного слова.
1. Перша збірка «Любов і ненависть» (1955) (літературне визначення поета, висока оцінка Андрія Малишка: «В поезії Дмитра Павличка розвинувся, задзвенів, зацвів у слові вічний голос прикарпатського Покуття, з смереками і дубами, з мозолистими, шкарубкими долонями батька, з ріллею, ш;о пахне плугом і посіяним зерном»).
2. Вболівання за долю рідної мови («Ти зрікся мови рідної»: якш;о ти зрікся рідної мови, то не буде в тебе ні роду, ні народу; якш;о гине мова народу, той народ приречений на загибель).
3. Відверта правда про розпач і тривогу народу (збірка «Правда кличе» (1958) закликає народ не падати ні перед ким навколішки).
4. Застережне ставлення до зміни влади (« Коли помер кривавий Торквема- да» — зі смертю тирана тоталітаризм не зникає).
5. Викривання сталінських катівень («Камінний чоловік» (1962)).
Ш. Д. Павличко — голос громадянської совісті (який викриває духовну безликість і жорстокість своєї епохи).
Похожие сочинения
|