Поетична творчість Івана Франка відзначається високою емоційністю, сміливістю думки, глибиною осмислення дійсності, багатством художніх засобів. Серед поетичних збірок найвідомішими є «З вершин і низин», «Зів’яле листя», «Мій Ізмарагд», «Із днів журби».

Цілою епохою в українській літературі стала збірка «З вершин і низин», що посіла найпочесніше в нашій літературі місце — поруч «Кобзаря».

Провідний мотив цієї поетичної книги — полум’яний заклик до боротьби проти несправедливого суспільного устрою:

Не ридать, а здобувати Хоч синам, як не собі.

Крашу долю в боротьбі.

Такими словами звертається поет до сучасників у програмному вірші збірки — «Гімн».

Зранене неволею народу поетове серце обливається кров’ю і на папері виливає свій сум. Але сум — то ще не розпач. Франко залишається оптимістом:

А що кров не зможе змить.

Спалимо огнем то!

Лиш боротись — значить жить...

У матері-землі її вірний син просить теплоти, що очищає почуття і викликає до людей «безграничную, чисту» любов, йому потрібна і невичерпна пристрасть борця, сила рук і ясність думки:

Дай і огню, щоб ним слово палити.

Душі стрясать громовую дай власть.

Дай працювать, працювать, працювать,

В праці сконать!

Ліричний герой — це сам автор-поет, клянеться твердо стояти на захисті прав трудяпщх і все життя «правді служити, неправду палити, пута ламати, в серце правди влучать».

Найкранц твори збірки «З вершин і низин» — «Уіуєгє шешепіо», «Гримить», «Гріє сонечко». Почесне місце поряд з названими посідають і вірші «Тихенько річка котить хвилі чисті», «Місяцю князю», «Сікстинська мадонна». Це поезії пейзажної, інтимної, мистецької тематики. «Осіння дума» Франка — «Тихенько річка котить хвилі чисті» — один з найкранщх його пейзажних малюнків. Пейзаж у літературі існує для кращого розуміння людини:

І в серці людськім зорі золотаві Мигтять, та щука лютая дрімає І заздрість гострі щипці виставляє.

Поетична «нічна дума» «Місяцю князю» теж сповнена думою про людину. Ліричному героєві, що вдивляється в таємничий океан хвиль, хочеться в тих ніжних хвилях змити зі свого серця горе. Місяць засмучений тому, що йому тяжко дивитись

в море бездонне, в людськості бідної Горе безсонне.

у збірці є вірш «Наймит». Це другий гімн збірки, що оспівує великий, волелюбний і талановитий український народ і пророкує йому вільне прийдешнє. Провідний мотив твору — тужливий спів наймита. Образ наймита і його спів — алегорія, котру автор розкриває в другій частині:

Той наймит — наш народ, що поту ллє потоки Над нивою чужою.

Все серцем молодий, думками все високий.

Хоч топтаний судьбою.

І. Франко називає наш великий український народ велетнем і незборимим, міцним і славним сином землі, який, довгі століття чекаючи своєї долі, сподівається на краще і бореться за нього. Працьовитість і вічна молодість духовного світу народу-велетня вселяє в поета міцну віру в його щасливе майбутнє.

Ідея звеличення народу, засвоєння ним мудрості інших національностей, зміцнення інтернаціональних зв’язків — мотив збірки «Мій Ізмарагд». Серед краищх творів збірки поезії «Сідоглавому» та «Декадент». Поет полемізує про те, що значить любити Україну, хто є патріотом народу. Франко завжди був зв’язаний з народом своїм, і у вірнії «Декадент» віїї ще раз про це переконливо і з гордістю сказав:

Я син народу.

Що вгору йде, хоч був запертий в льох.

Мій поклик: праця, щастя і свобода,

Я є мужик, пролог, не епілог.

Розгляд мотивів поетичної творчості франка буде неповним без вражень про збірку «Зів’яле листя». Недаремно поет писав:

В зів’ялих листочках хто може вгадати Красу всю зеленого гаю?

Хто взнає, який я чуття скарб багатий В ті вбогії вірші вкладаю?

Поезії збірки — «Безмежне поле», «Я не кляв тебе, о зоре», «Червона калино», «Чого являєшся мені у сні» — найніжніїпі порухи поетової чутливої дупії, вони його

...тихе зітхання!

Незгоєні рани, невтішені жалі.

Завмерлеє в серці кохання.

Іван Франко, який палко кохав, говорить, що кохання творить з людиною диво. Покохавши, він відчуває себе

...сильним і свобідним,

мов той, що вирвався з тюрми на світ.

Таким веселим, ищрим і лагідним.

Вся збірка «Зів’яле листя» — краса невимовна, гімн коханню. О. І. Білецький зазначив: «Все, що є в нашій мові найніжнішого, найголубливішого... вклав поет у ці хвилюючі, писані кров’ю серця рядки».

Лірика Івана Франка вражає багатогранністю тематики. У ній воєдино злилось і стало нероздільним життя народу і життя поета. Д. Павличко у вірші «Сіяч» відзначив:

І сорок літ ішов Франко-сіяч —

Стриміли руки колючками глоду,

І спів його звучав не раз як плач,

І плач його звучав як гімн народу.