Колись я вважала, ш;о завжди можна визначити, «ш;о таке добре й ш;о таке погано», поставити чіткі рубежі і, звичайно, чинила далі за карними чи просто людськими законами, намагаючись бути якомога найкраш;ою...
Неначе існує на світі без плям біле, без відтінків чорне...
Мабуть, саме ця книга й допомогла мені не тільки піти далі у розумінні цього нелегкого питання, а й сформулювати деякі відповіді...
По-перше, сам Воланд та його почт виявилися занадто привабливими, а їхні витівки у Вар’єте, у ЖЕКу, у різних установах просто сприймалися як меч, ш;о законно карає. Як кажуть, кожному за їхні справи...
По-друге, і Майстер, і його подруга — просто живі люди, яким притаманні людські чесноти й людські вади, бо вони, перш за все, діти свого часу, хоча, може, й кранц його діти.
Тому так і кортить кожного разу допомогти Маргариті у її бешкеті у квартирі Латунського (хоч воду носитиі^ радієш її гучній відповіді друзям підступного Алоїзія Могорича, думаєш, коли ж доберуться органи влади до таких тихих, «бідних» жінок, як відома Ганнуся.
Може, читаючи роман уперше десь років у п’ятнадцять, дорікаєш Майстру: навщо спалив роман, чому не став боротися. А перечитую вже деш;о заспокоївшись: мабуть, зважив сили, зрозумів, ш;о нехай все ж безіменний пацієнт у лікарні для божевільних, ніж відомий письменник — в’язень десь на Соловках. Хоча, якш;о подумати, це можливо тільки для посередності, бо творець має бути гідним власного твору. Тому й дістає Майстер і його подруга не світло, а тільки спокій, і той, хто сам добровільно обрав страждання та страту, має право так казати.
Не буде зворотного ходу тим, хто проміняв свій талант на комфорт і привілей, хто пишався походженням, але не мав чого сказати людям, однак ліз у перші лави, хто вважав, ш;о Пушкін став безсмертним тільки завдяки тому «білогвардійцю», ш;о вцілив у нього.
Але людина, ш;о відкинула чуже, ш;о не стане вже сліпо повторювати заїжджені істини, залишить справжній поетичний дар — має хоча б спробу розгадати таємницю будиночку на Арбаті, змогу під час весняної повені бачити «якісь піднесені й шдсливі сни». Важливо — не відступити, не зрадити у найважливішому, а головне — не злякатися, бо єдине, що сказав Він перед стратою, — це те, «що серед людських вад найголовнішою він вважає боягузство».
А сміливість виявляється не тільки в бою, але й у вчасно сказаному слові, у власній жертві, бо, змовчавши, можна опинитися на одному боці із зрадником. Може, покарання Іуди і було одним із найсміливіших вчинків п’ятого вершника Іудеї Понтія Пілата? Хоч знов-таки переступив він тут закон і обов’язок охоронця порядку.
Добро і зло ще й тому ідуть поруч, що вони допомагають один одному: дотримуватися своїх слів, виконувати загадане, не заподіяти нікому шкоди. «Що б робило твоє добро, якщо не існувало б зла, і який би вигляд мала земля, коли б з неї щезли тіні? Тіні ж відкидають предмети й люди. Ось тінь від моєї шпаги. Але бувають тіні від дерев та від живих істот. Чи не бажаєш ти обідрати всю земну кулю, скинувши з неї геть усі дерева і все живе заради твоєї фантазії насолоджуватися голим світлом?» Мабуть, ця межа між світлом і тінню є в серці людини, і тому Маргарита не може дозволити собі піти вночі від чоловіка, не поговоривши з ним відверто, не може кинути хворого Майстра з обгорілими зошитами біля печі, ні залишити Фріду без відповіді.
Справжнє Добро гуманне, і кара «дванадцять тисяч місяців за один місяць колись» здається йому занадто великою. Треба все доводити до кінця, не лишаючи помилку безповоротною. «На цьому побудовано світ», — пояснює Марга- риті Воланд, бо так схотів Він, той, хто заради торжества добра прийшов до людей, щоб спокутувати їхні гріхи власною кров’ю.
Похожие сочинения
|