Що ДЛЯ мене рідна мова

Мова! Ти нескінченна в своєму обсязі, як саме життя. Буйна, бурхлива, заворожуєш мене своєю мелодійністю, кличеш. І я, немов легкий метелик, лечу до тебе, як на вогонь свічки, у твої палкі, гарячі обійми — слова. Бо спочатку було саме слово. І з нього з’явилась ти — мова. А я... я просто вже не можу від тебе нікуди відірватися, бо ти сильна. Більшої сили в світі не існує. А головне — ти частина мене самої. Ти моє серце, моя вируюча кров, яка доходить до кожної клітинки тіла мого. Ти всемогутня та всесильна, такою ти мені здаєшся, такою я тебе знаю.

Багато поетів та письменників висловили свою любов до рідної мови. Так, наприклад, ґеніальний Тарас Шевченко говорить нам, ш;о мова — то є душа народу. Бо без мови народ не може існувати. Мова — не просто засіб спілкування, вона — незалежна істота. Вона жива...

Ну ш;о б, здавалося, слова.

Слова та голос — більш нічого.

А серце б’ється, ожива.

Як їх почує...

Панас Мирний так казав про свою рідну мову: «Мова — та ж жива істота, як і народ, ш;о її витворив, і коли він кине свою мову, то вже буде смерть його душі, смерть всього тіла».

Мова — то пісня, мова — то крик дитини, яка ш;ойно народилася, мова — то є культура народу, його історія, традиції. Та людина, ш;о не поважає мову свого народу, а з нею народ, не може викликати поваги до самої себе.

Мово моя! Ти виводиш мене з лабіринтів самотності і безбарвності життя широкою стежкою любові та тепла. Ти виводиш мене з темного лісу страждань та переживань. Ти спасителька моя! Додаєш енергії, коли її не вистачає, знаходишся поряд, коли в цьому є потреба. Мова сама шукає до нас стежку.

Мово! Багатостраждальна мова.... Скільки лихих годин знесла ти! Дуже складна та важка доля видалась тобі. Письменники та поети-патріоти непокоїлись за долю української мови. Серед них були і ті, ш;о зазнали переслідувань у різні часи. Але і в лихі години завжди знаходились люди, закохані в рідне слово.

Хай ніколи не зникає те почуття любові, ш;астя, гордості за свій народ, за те, ш;о він не забув мелодійність та красу своєї рідної української мови. Вона схожа на весну, на те, ш;о ніколи не помре та не зів’яне.

Ти постаєш в ясній обнові.

Як пісня, линеш, рідне слово.

Ти наше диво калинове.

Кохана материнська мово!

За це ми повинні її любити, шанувати, оберігати.