ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Поиск
Меню сайта
Предметы
Форма входа



Статистика

Онлайн всего: 56
Гостей: 56
Пользователей: 0


Сочинения » Українська мова та література » 10 клас Добавить сочинение

Що, на думку Л. М. Толстого, визначає сутність людини

Кожен письменник, творець — це, передусім, людина. Звичайно, він має свої пристрасті, свої погляди на навколишнє, власні принципи. Тому й створе­ні ним герої для нього, мовби живі люди, теж поділяються, як і для нас, читачів, на улюблених, тобто на тих, ш;о поділяють його думки, і на чужих. І справа не тільки в тому, ш;о є герої головні, яким приділяється багато уваги на сторінках твору, і другорядні. Так і в романі Л. Толстого «Війна і мир». Я вважаю, ш;о і Тушин, і Тимохін, хоч і беруть участь тільки в окремих епізодах, вони теж з «табору Толстого», він до них ставиться з повагою та співчуттям, бо вони складають, на його думку, оту найкраш;у частину російського народу.

Своє розуміння сутності людини Л. Толстой втілює у долях героїв твору.

Згадаймо шляхетного, розумного й красивого у вчинках і прагненнях Анд­рія Волконського. Після багатьох духовних піднесень і катастрофічних розча­рувань він прагне не слави, а суспільно корисної справи: «Треба, щоб усі знали мене, щоб не тільки для мене йшло моє життя, щоб не жили вони незалежно від мого життя, щоб на всіх воно відбивалося і щоб усі вони жили зі мною разом». Ми бачимо його зарозумілість у столичних салонах та простоту й кон­кретну допомогу у диму й пилюці Шенґрабена, коли евакуюють батарею капі­тана Тушина, відчуваємо його особистий високий порив, «його Тулон» під час Аустерлицького бою та гордість за те, що він «служить тут, у полку», а не сидить у штабі. На Бородинському полі його єднає з солдатами й офіцерами сумне почуття втрати і водночас гнів на ворога, який посягнув на його Батьків­щину. Саме розуміння своєї єдності з народом у скрутні для країни часи напов­нює життя Андрія Болконського змістом.

Згадаймо П’єра Безухова з його роздумами: «Що погане? Що добре? Що треба любити, що ненавидіти? Для чого жити і що таке я? Що таке життя, що смерть? Яка сила керує усім?» Такий незграбний та дещо наївний, він набирає сили, коли треба захистити друга, коли від чуває себе «росіянином Безуховим» — переможцем Наполео- на, коли ставить перед собою важкі питання, як поліпшити життя в усій державі.

А ось Наташа Ростова з її жвавим, емоційним обличчям, що від любові до людей і світу може сяяти щасливою посмішкою, а іншим часом стає жахливою від гніву, коли, вивозячи речі, мешканці залишають у Москві поранених. Завдя­ки її наполегливості підводи Ростових було віддано пораненим. Милосердя ро­сійської жінки втілено в цьому вчинку. Сутність життя Наташі — в коханні. На останніх сторінках роману Л. Толстой зображує її щасливою дружиною і матір’ю. Щасливе подружнє життя — це, з точки зору автора, ідеал існування чоловіка і жінки. Але тільки цього замало.

Герої Толстого живуть, розвиваються, відгукуючись на навколишнє, вони прагнуть самовдосконалення, добра для інших людей, вони живуть життям своєї Вітчизни у важку для неї мить. Вони дійсно улюблені герої Л. М. Толстого, який вважає: «Щоб жити чесно, треба рватися, плутатися, битися, помилятися, почи­нати й кидати, й знову починати, й знову кидати, й вічно боротися, й втрачати. А спокій — душевна підлота».

Порівняйте з ними красиву, розпусну Елен з її маскою на обличчі — вира­зом, який вона переймає з обличчя поважних осіб, нудну Жулі Караііну, що як моду на певну годину змінює настрій та мову і розставляє тенета «пензенських лісів та нижегородських маєтків» на вродливих наречених; Берґа, який хоче зробити своє життя за чиїмось зразком, а під час відступу з Москви купує «ши­фоньєрку і туалет». А Борис Друбецький, що лізе вгору по щаблях вигідних знайомств і протекцій, не гребуючи навіть одруженням з несимпатичною йому нареченою, який мить об’яви про напад французів сприймає не як приголом­шуючу новину, образливу й гірку для справжнього громадянина, а як змогу показати іншим, що він перший про щось дізнався. їхній спосіб життя — лише марна витрата часу, а тому навіть не слід писати про них у епілозі, бо що могло змінитися у житті, у способі життя тих статичних манекенів вищого світу! Тільки Анатоля Кураґіна, який навіть не пам’ятав, де він служить-зна-

ЧИТЬСЯ, що жив ТІЛЬКИ сьогоденням, дещо ЗМІНИТЬ доля, очищаючи участю у Бородинському бою, важким пораненням.

Що ж саме стало причиною їхньої статичності, шаблонності їхнього жит­тя, нецікавістю для читача?

Звернемося ще до одного героя, куди більш симпатичного та емоційного, пройдемо етапами його життя.

Микола Ростов — талановитий та жвавий, розуміє Наташу, по-своєму дуже порцд- ний, бо не може порушити слово, яке дав Соні, вважає особистою родинною честю сплату батьківських боргів. За романтичним покликом він кидає університет і йде до армії звичайним юнкером, презирливо відкидаючи рекомендаційні листи. Він виявляє свою бойовитість, зачіпаючи «штабного» Волконського, хоч розуміє, що йому дуже хотілося б мати його другом. Він злякається під Шенґрабеном, побіжить, як заєць, він не розуміє подвига Раєвського, що пішов попереду війська із синами- підлітками, щоб підняти дух війська. Поїде захищати товариша, що безвинно пост­раждав, — і не доведе справи до завершення, бо порине в атмосферу обожнювання імператора і прогає час у натовпу при урочистій зустрічі. До речі, навіть на Бородин­ському полі Толстой на знайшов місця для Миколи Ростова — саме в той час він займатиметься у тилу кіньми і сином, тобто займається особистими справами.

У скрутну годину він допоможе княжні Мар% потім, закохавшись, стане її чоловіком, працюватиме щосили в маєтку, але дружину свою так до кінця й не розумітиме, і дітей так, як П’єр, не любить. І такого сімейного щастя, як у Наташі з П’єром, автор йому не дасть.

Багато хто з дворян, колишніх офіцерів 1812 року, починає ставитися до своїх кріпаків по-новому, бо разом з ними, рядовими та партизанами і ополчен­цями, перемогли ворога. А Микола, розлютований чимось у господарстві, б’є свого кріпака так, що розбився камінь на каблучці! Може, він б’є того, хто йшов разом з ним захищати Росію?

Багато хто з колишніх офіцерів замислюється над зміною державного ладу, бо «в судах грабіжництво, в армії самі палки, муштра, поселення, мучать на­род, освіту душать. Що молоде, чесне — те гублять». І поруч з ними майбутні герої Сенатської площі — П’єр, Миколка Болконський. їм співчуває і, мабуть, приєднається до них Василь Денисов. Микола Ростов не має сумнівів у їхній порядності, він міг би теж стояти поряд з ними, але він стає по інший бік. Па погляд Миколи Ростова, не можна ніщо змінювати, якщо є державні настано­ви, не треба навіть думати про це. Це в нього з юності таке кредо: «Паша справа виконувати свій обов’язок, рубатися й не думати, ось і все!» На думку Толсто- го, саме напружена робота думки й серця є головною ознакою людини.

Отож, думка, пошуки сенсу буття, свого місця у житті, велика робота над власною особистістю — ось що складає стрижень справжньої людини, ось що цінує та поважає у людях Лев Толстой. Ось що заповідають нам автор та його улюблені герої — тернистий шлях до справжнього щастя людини.



Беру это сочинение!

Похожие сочинения
Категория: 10 клас | Добавил: 00dima (06 Мая 2018) | Обновлено | Просмотров: 249 | Теги: Сутність, визначає, толстого, думку, людини | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу

Сообщить об ошибке!

Понравилось? Оставь отзыв

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Sochineniya.info © 2019
Хостинг от uCoz