ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Поиск
Меню сайта
Предметы
Форма входа



Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0


Сочинения » Українська мова та література » 10 клас Добавить сочинение

Собор як символ духовної краси народу (за романом 0. Гончара ««Собор»)Собор як символ духовної краси народу (за романом 0. Гончара ««Собор»)

1 варіант

Людина — це не степова рослина перекотиполе, яку осінній вітер жене сте­пом. Передусім, у неї є душа.

У кожного народу — свої моральні цінності, духовні скарби. Для україн­ців — це святий хліб і рушник, рідна мова і пісня, родина. А ще собори... Храми, до яких люди приходили зі своїми болями і радістю, горем і щастям.

Тут схрещувалося нове життя і відспівувалося те, яке відійшло в інший світ. Тут душа розправляла крила, залишалася наодиниці з Богом і сповідалася йому у своїх надбаннях і гріхах, просила і здобувала очищення.

А ще собори — це символи самобутності кожного народу, його незалежнос­ті, його сили і величі.

Цю велику проблему і порушує Олесь Гончар у своєму романі «Собор». На його погляд, від ставлення до духовних скарбів народу і залежить сутність людини. І яких би високих рангів вона не досягла (як Володька Лобода), якщо немає в неї святої поваги до надбань рідного народу, не має вона права зватися сином цієї землі.

Надбання народу завжди хтось паплюжить, а хтось захищає. Напевне, все- таки захисників більше. В цьому ми переконуємося зі сторінок роману.

Заради своїх еґоїстичних цілей Лобода готовий переступити через людей та їхні почуття, знищити природну красу, спадпщну наших предків. Якої тільки шкоди не завдали ось такі «лободи» нашому народові. Відчуваючи убогість своєї душі, вони намагалися принизити до свого рівня все високе: людей з ін­шим виміром цінностей, історичне минуле. Ось і замахнувся Володька Лобода на собор. Той собор, який втілив у собі політ козацької думки, символ нескоре­ності феодальній владі російської цариці.

Цей собор збудували після руйнування Січі укинуті в тугу запорожці. Було вибито шаблю з їхніх рук, але не вибито з серця духу волі і жадання краси. І було вирішено на їхній сумовитій раді заснувати монастир. І засяяли відтоді над землею непокора і незламний дух козацький.

Справжня сила є в цьому соборі. Добрих і чесних людей він робить ще сильнішими і кращими, а в злих і підступних викликає розлад у душах, а тому й ненависть до себе. Таку ненависть викликає він і у Володьки Лободи.

Багато хто з керівників на високих посадах упізнав в цьому герої себе (саме цим і викликана була буря негативних рецензій на твір).

Я думаю, що розлад душі Лобода намагається компенсувати «активною» діяльністю, досягненням цілей, не вартих того.

Протиставляється Володьці студент Микола Баглай. Мабуть, в образі цієї справжньої, щирої людини Гончар відтворив свій ідеал. Бо все життя Баглая спрямоване на те, щоб принести користь усьому людству, щоб не тільки самому бути щасливим, а щоб в інших оселях панували радість і любов.

Микола тонко відчуває красу собору. Для нього храм стає тим споконвічним, без чого життя не має сенсу. І у вирішальний момент, коли автор потребував його захис­ту від опоганювачів, не роздумуючи, встав на захист своєї «прекрасної поеми».

І ставлення до собору Миколи Баглая — то не виняток, а майже правило. Бо вся Зачіплянка, як матір, чекала на одужання юнака. Усі жителі не просто схва­лювали вчинок Миколи, а й пишалися своїм односельцем. Сам факт посягання на перлину народної краси здійняв хвилю обурення серед зачіпляй. Навіть ті, хто серед буденного життя не звертав уваги на собор, відчули неможливість існування багатогранного і повного життя без присутності в ньому храму. Сила народна здо­лала всі перешкоди, і стоїть собор над Дніпром, і думає свою нерозгадану думу.

Олесь Гончар устами свого героя Хоми закликає: «Собори душ своїх бере­жіть! » Душа людини без собору, то не душа, а пекло. І така людина — не людина.

Височить монастир над усім світом дніпровським. І доки стоїть собор, буде жити в українцях сила, щирість і доброта. І доки люди матимуть собори в душах, до тих пір будуть вони народом, а не юрбою, що населенням зветься.

2 варіант

Душа людини — вічна таємниця. Розкрити її намагалися філософи й пси­хологи, творчі люди. Але усі вони лише трохи піднімали завісу таємничості. Кожен з них розплутував клубочок з переживань та почуттів людини по-різно­му. Олесь Гончар, автор роману «Собор», розкриває духовну красу людей, вико­ристовуючи образ собору — архітектурної пам’ятки козацьких часів.

Що таке, власне кажучи, собор у цьому романі? У реальному житті — це християнський храм, збудований козаками після розгрому Січі на доказ існу­вання волелюбного і славетного народу українців. Собор простояв декілька сто­літь і неодноразово йому загрожувала небезпека. Автор невипадково вводить персонажі Дмитра Яворницького, який не дозволяє махновцям вдертися у со­бор, та вчителя Хоми Романовича, що теж виступав на захист собору, за що й опинився в засланні. Люди, що захищають храм, втілюють краиц риси україн­ців — моральну чистоту та душевну красу.

Таким чином, образ собору — це символ людського духу, чистоти, людя­ності, віри у прекрасне і неземне. Саме у ставленні до храму виявляються характери людей, їхні справжні обличчя. Собор як духовну скарбницю ми пізнаємо переважно через сприймання Миколи Баглая. Собор, на його дум­ку, — незвичайний світ мистецтва, «розкотисте зачіплянське бароко», «горда поема козацького зодчества», «вільний дух натхнення, любов висока». Він все частіше задумується, чи створить кожен з нас щось подібне до цього, щось краще. Отож, жити для нього — це значить відчути красу.

Розкриваючи образ собору, неможливо не згадати ще про один персонаж роману — про Ізота Лободу. Славетний металург найтісніше пов’язаний з хра­мом, він ніби розуміє душу цієї споруди. Собор своїм виглядом нагадує україн­цям про забуття предківщини, занехаяність нашої культури, а Ізот Лобода, здається, промовляє вустами споруди: «Каліка той, хто не здатен предківищ- ною дорожити, людині дана пам’ять, що сягає у віки, тому вона і людина».

Старий металург і собор ніби брати. Та чому у такої людини виріс нікчем­ний син? «Батькопродавець» — таке прізвисько Володька дістав через те, що рідного батька здав до Будинку ветеранів, а, враховуючи зв’язок собору з Ізо- том. Лобода і храм проміняв на гроші та власну кар’єру. Він взагалі ставиться до «шедевра степового козацького зодчества» як до найбільшого ворога, вбачає в ньому перешкоду його процвітанню. Разом з Володькою до продавців душ належать й оті «юшкоїди», що обміняли внутрішню велич на порожнечу.

У творі маємо також собор як художній символ самої України, її духовності.

Храм стоїть занехаяний, напівзруйнований, в риштованні обіцянок щасли­вого майбутнього. І тільки «вночі собор молодіє. Зморшок часу на ньому не видно, він ніби повертається до тієї козацької молодості, коли з комишини постав юним виквітом краси і вперше сягнув у цих степах небесними півкуля­ми своїх бань». В описі собору я вбачаю нинішню Україну, настрій її мешкан­ців, і тільки під завісою ночі не видно всіх «тріщин» існуючої системи.

Таким чином, Олесь Гончар у своєму романі показує собор як архітектурну споруду, як художній символ України, та головним чином, храм символізує красу людської душі, моральну чистоту. Та, на мою думку, у цієї медалі є зворотний бік, ш;о показаний у ставленні до традицій, історії. Дехто бачить у соборі кришталеву споруду, цінність якої не замінити, інші — купу сміття. Та автор закликає нас, ш;об ми берегли свою історичну спаднщну, удосконалювали красу душі, намагалися відтворити дух України часів козацтва.



Беру это сочинение!

Похожие сочинения
Категория: 10 клас | Добавил: 00dima (06 Мая 2018) | Обновлено | Просмотров: 277 | Теги: Романом, символ, СоборСобор, КРАСИ, Гончара, духовної, Народу, Собор | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу

Сообщить об ошибке!

Понравилось? Оставь отзыв

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Sochineniya.info © 2019
Хостинг от uCoz