|
Роман Ф. Достоєвського «Злочин і кара», написаний 1866 року, торкається складних соціальних, філософських, морально-етичних проблем, які хвилювали письменника не один рік.
Уже сама назва примушує замислитись: чому Ф. Достоєвський так назвав цей роман? Перше слово зрозуміле: Раскольников здійснив злочин — убив двох жінок. А «кара»? Його покарання — це усвідомлення самим Раскольниковим згубності теорії «сильної особистості», яка виправдовує право убивати. І разом з цим усвідомленням — муки совісті за скоєне. Убивши стару та її сестру, він убив частину самого себе. І в цьому, я вважаю, психологічна колізія роману.
Що ж перетворило Родіона Раскольникова на злочинця? Що стало мотивом його злочину? Гроші, спроба влаштувати своє життя та полегшити життя близьких йому людей? Або ж створена ним теорія та прагнення довести її правильність на практиці, перевірити самого себе: чи може він «порушити закон» та на цій підставі вважати себе особистістю «надзвичайною»? Так у долі Раскольникова тісно переплелись соціальні, філософські та психологічні проблеми роману.
Що ж сформувало цю теорію, стало її основою? Частину відповіді на це питання ми знаходимо на перших сторінках роману. Родіон Раскольников — бідний студент, його пригнічує ця бідність, ледве не злиденність. Його життя у тісній комірчині, де низькі стелі та тісні кімнати «душу та розум тіснять», нестерпне. Особливо воно нестерпне для людини, у якої є почуття власної гідності, яка уявляє себе «винним створінням», здатним стати над людьми та законом. Для здійснення егоїстичних мрій не вистачає лише грошей. У Раскольникова їх немає. А зовсім поруч — у бабусі-лихварки — лежать гроші, які нічого не варто взяти. Правда, при цьому треба вбити. Але хіба він людину вб’є? — Ні, він уб’є нікому не потрібне, шкідливе створіння, негідне жити на світі. У цьому жахлива суть теорії Раскольникова: убити, дозволити собі вбити «за совістю». І виправдання цьому він знаходить у тому, ш;о, забравши гроші, він зможе допомогти матері та сестрі. На прикладі родини Мармеладових він бачить, ш;о безвихідна бідність веде людину до морального злочину проти самого себе. Злиденність ставить дилему: порушити моральність — злочинно, не порушити — теж злочинно ш;одо близьких. Дізнавшись про долю Сонечки, «падіння» якої дає змогу виживати родині та пити її батькові, Раскольников думає: «До всього-то негідна людина звикає!» Так логіка життя вступає у суперечність з моральними законами і служить виправданням будь-якого злочину.
Сама ідея Раскольникова передбачає виживання та підвиш;ення за рахунок інших. Він, поділивши людство на два розряди — винщх і нижчих, наділивши перших правом убивати, намагається зрозуміти, до якої категорії належить він сам. Раскольников наділяє себе правом убивати, зараховує себе до наполеонів і виправдовується тим, ш;о з їхньої вини загинули тисячі, а він-то робить замах на життя лише однієї людини заради, як йому здається, ш;астя багатьох. Він іде із сокирою до старої, але вагається і не вірить до останньої миті в те, ш;о він «це» зробить. Навіть сам собі він не хоче зізнатися, ш;о йде вбивати, ш;об перевірити дієвість своєї теорії та дізнатись про себе — чи він «твар тремтяча», чи «право має».
Він зрозуміє це пізніше, усвідомить і скаже Соні: «Я просто вбив; для себе вбив, для себе одного...» Він збагнув страшну правду: так, він зміг переступити через кров, але вбивши, він убив самого себе: «Хіба я стареньку вбив? Я себе вбив, а не стареньку». Ось оце зниш;ення самого себе змушує його знов і знов подумки переживати вбивство, викликає муки совісті. Скоївши вбивство, він не зміг переступити через самого себе, через свою «натуру», через розуміння того, ш;о він злочинець.
Раскольников не відчуває себе переможцем, він не знайшов заспокоєння та ш;астя, діючи за правом «надзвичайних людей». Отже, ш;о його теорія про право сильного на злочин зазнала поразки, а сам він, як і будь-яка інша людина, не має права вбити людину. Божий закон «Не вбий!» сильніший від усіх теорій. Тому не випадково саме до Сонечки приходить Раскольников з покаянням і саме вона радить просити пробачення у всього світу.
Автор карає свого героя за законами совісті, добра та моралі. Не випадково тому покарання за юридичними законами, суд над Раскольниковим та все, ш;о було потому, займає в романі зовсім небагато місця. Для Достоєвського більшу значуш;ість має суд совісті. Цим Достоєвський хотів показати згубність ідеї Раскольникова для суспільства та особистості.
Похожие сочинения
| 
