|
Франко як митець передусім — поет. Саме в поезії він найяскравіше само- виразився як художник, як мислитель, як людська особистість незвичайної емоційності, якій властиві повна гама почуттів: і надія, і зневіра, і ненависть. Його поезії притаманні сміливість думки, культура мислення, чистота почуттів, високі естетичні ідеали.
Одна із пристрастей Франка — збирання усної народної творчості: прислів’їв, приповідок, легенд, пісень, які він записував від ремісників Дрогобича, селян Нагуєвичів, куди приїжджав на канікули, щоб косити сіно, жати жито, читати косарям і женцям у полудневу перерву «Кобзаря» і милуватись рідними краєвидами, за якими тужив незмірно.
Народна поезія, народна творчість, народна пісня завжди були д жерелами творчості Франка. Особливо багато спільного з народною піснею має цикл «Веснянки».
Форма веснянок — це чудесний сплав фольклору і неповторного поетичного обдарування. Наскрізний образ циклу — алегоричний образ чарівниці-весни, що від неї тануть сніги, вона приносить з собою бурхливі вітри, надає життя всьому живому, вселяє в людей бажання жити і боротись за весняне, краще життя. Тому-то пробуджена весною жага життя вигукує:
Лиш боротись — значить жить.
Франко перший вносить у веснянки соціальний зміст, передові громадські ідеї.
Провідну суть більшості веснянок становить контраст багатства і краси природи та нестерпного життя більшості народу. Пісенним ліризмом сповнені рядки:
Веснянії пісні.
Веснянії сни.
Чом так безутішні.
Безвідрадні ви?
Де знайти душевний спокій? Поет звертається по допомогу до матері-землі, рідної неньки всіх людей, і тоді з-під його пера лягають на папір мужні рядки:
Земле моя, всеплодющая мати.
Сили, що в твоїй живе глибині.
Краплю, щоб в бою сильніше стояти.
Дай і мені!
У матері-землі її вірний син просить великої теплоти, що очищає почуття і викликає до людей «безграничную, чисту» любов. Йому потрібна і невичерпна пристрасть борця, сила рук і ясність думки. Він дає клятву твердо стояти на захисті трудящих і все життя «правді служити, неправду палити... пута ламати... в серце кривди влучать».
За емоційністю та художніми засобами вірш «Земле моя, всеплодющая мати...» — це діамант першої величини, що сяє в центрі поетичної корони Франка. Митець співає «осанна» рідній землі й творцеві всього на землі — безнастанній творчій праці людини.
З фольклору Іван Франко обирає образ темної хмари, якому надає позитивного значення — темна хмара бажана, її не бояться, а з нетерпінням чекають, вона творить добро. Поезія «Гримить» звучить як оптимістична симфонія:
Мільйони чекають щасливої зміни.
Ті хмари — плідної будущини тіні.
Що людськість, мов красна весна, обновить...
Гримить!
Фольклорну основу має і малюнок весни у вірші «Гріє сонечко».
Початок поезії — це світлий пейзаж чарівної української природи. У ньому й проміння ласкавого сонечка, і мила слухові поета неповторна симфонія українського поля з солістами-жайворонятами, і кришталева синь безкраїх небес.
Підіймається із землі і все росте, росте могутня постать орача-сіяча, справжнього хазяїна землі, якого автор закликає встати і сіяти «в ш;асливий час золоте зерно». А ш;ира мати-земля віддячить орачеві «з трепетом любові».
Образ матері оповитий серпанком синівської любові і благоговінням перед нею. Щоб змалювати її образ, автор підбирає найпоетичніші епітети, характерні для народної поезії, її любов до сина-орача трепетна, вона нагодує його кров’ю теплою, виростить обережливо, бо це мати ш;ира. Цей образ відповідав ідейно- естетичному задумові поета, був близький і зрозумілий читачеві з народу, до котрого звертався автор; хлібороб для Франка — зразок пщрості і благородства.
У ліричному народнопісенному стилі написані «Осінні думи» Франка.
Один із найкраш;их пейзажних малюнків — «Тихенько річка котить хвилі чисті», в якому змальована чарівна країна мрій і ш;астя, до якого так прагне людина:
Тихенько зорі моргають іскристі...
Зірниці промінь, мов дитя, хлюпочесь в хрустальних водах: голі і безлисті Нависли лози — їм заснути хочесь.
Дуже близька за звучанням і настроєм попередній «осінній» думі напрочуд поетична «нічна» дума «Місяцю, князю»:
Місяцю, князю.
Ти, чарівниченьку!
Смуток на твойому Ясному личеньку.
Присутній в поезіях франка і характерний для народної пісні прийом психологічного паралелізму, який переносить якесь явшце природи на явища життя людей. За цим принципом побудовані народні пісні: «Ой, у лузі та ш;е й при березі», «Стоїть явір над водою».
Вірш «Червона калино, чого в лузі гнешся» витримано в такому стилі. Центральний образ поезії — червона калина — символ краси і благородства, всього світлого і сонячного, життєлюбства і самопожертви:
Не жаль мені цвіту, не страшно і грому.
Не страшно і грому.
І світло люблю я, купаюся в ньому.
Купаюся в ньому.
Але через життєві умови калина, така сонячна і смілива натура, символ моральної краси, гине. І винуватцем виступає дуб, який калину «отінив, як хмара». На відміну від народних пісень, дуб — негативний образ, уособлення всього омертвляючого. І в цьому новаторство Франка, бо в народній пісні дуб у такому трактуванні не виступав. За драматизмом почуттів збірка «Зів’яле листя» близька до народної пісні: розлука ліричного героя з коханою вічна, сльози дрібні, серце коханої, як «колюче терня».
Використовуючи народнопісенні засоби і прийоми відтворення почуттів ліричного героя, Іван Франко доводить, що українська народна пісня — то живий скарб, що йде від покоління до покоління, несучи радість і смуток, чаруючи людську душу, даючи їй силу і натхнення.
Похожие сочинения
| 
