«Майстер і Маргарита» - питання та відповіді образу Понтія Пілата (за твором М. Булгакова)

I.      Пілат — уособлення влади. (Понтій Пілат — п’ятий прокуратор Іудеї — лю­дина державна. Він змушений перебувати в Єршалаїмі, який ненавидить, че­рез свій обов’язок. Пілат жорстокий, його називають «лютим чудовиськом», а він цим ще й вихваляється, бо вважає, що світом керує закон сили. Він був воїном і знає ціну небезпеці, а тому вважає що перемагає лише сильний, такий, що не відає страху, сумнівів, жалості. Підат знає, що переможець за­вжди самотній і в нього не може бути друзів, а є лише вороги і заздрісники. Таким зробила його влада. Гї закон диктує риси того, хто може мати владу. Це взаємозалежно.)

II.     Понтій Підат як людина.

1.     Потреба у спідкуванні. (Йому рівних немає, як немає людини, з якою він хотів би поспідкуватися. Лише собака, якого він любить. Пес залиша­ється вірним йому назавжди. Але зустрівши у Єпіуа мудрого співрозмов­ника, він зрозумів, що це і є та людина, з якою він хотів би спідкуватися вічно.)

2.     Розум мислячої людирш. (Єпіуа говорить Підатові, що той видається йому розумною людиною. І це не лестощі. Підат не примітивна людина, тому він одразу зрозумів, що перед ним зовсім не злий розбійник і руйнівник храмів. Він побачив нарешті людину, з якою варто спідкуватися й від якої можна не чекати на піцступ й зраду. Але як мисляча людина Підат розу­мів пружини правосуддя й задум Каїфи.)

3.     Людські слабкості Підата. (Підат вирішує врятувати Єпіуа від страти, але Каїфа невблаганний: Єіндріон своїх рішень не змінює. І Понтій Підат зрозумів, що його зусилля не тільки марні, але й небезпечні для нього. Він злякався. Тому й умовляє себе, що Єпіуа відпустять за законом Пе- саха, бо він же не розбійник, як інші приречені на страту. «Боягузтво — найтяжча вада», — повторює Воланд під час нічного польоту. І це стосу­ється й Понтія Пілата. За це його було цокарано.)

III.     Чому Понтій Пілат заслужив на «світло»? (Понтій Пілат ніби передбачав свою славу і вже ненавидів безсмертя, тому що розумів: він здійснив непо­правне, це його гріх. За це Воланд забирає його до себе аж на 12 тисяч луп. Але на Великому балі в сатани він не присутній. Чому? Та перш за все тому, що він не такий, як ті грішники. Вони або не каються зовсім, або, як Фрі- да, жадають прощення ззовні. Понтій Пілат не пробачив себе сам і тому не потребує зовнішнього прощення. Це нічого не змінить. Він судить себе сам найвищим судом — совістю. Не випадково й тоді, коли його простили й він нарешті йде місячною дорогою поряд з Єшуа, Пілат благально заглядає в очі Єшуа й стривожено питає: «Скажи, адже страти не було?» Понтій Пілат ви­страждав свій гріх, спокутував його стражданням і тому заслуговує на «світ».)