|
Іосиф Бродський — нова ера в історії російської поезії. Поет, який творив у XX ст., він безумовно поет XXI століття. Він вивів російську поезію з глухого кута авангардизму і безглуздя, довівши, ш;о навіть перемнцення предметів уже поезія, якш;о до справи взявся Поет.
Страницу и огонь, зерно и жернова,
Секирьі острьіе и усеченньш волос —
Бог сохраняет все: особенно слова
Прош;енья и любви, как собственньїй свой голос.
Світ, у якому живе поет, величезний, його знання історії та поезії приголомшують. Історія вже у назвах віршів: «До Лікомеда, на Скірос», «Дідона та Еней», «Одіссей Телемак», «Двадцять сонетів Марії Стюарт». Минуле та сучасність у віршах Бродського пов’язані одне з одним. У «Листах римському другу», мовби перекладі з Маріала, відображений сьогоднішній день з його жорстокістю та проблемами:
Как там в Ливии мой Постум, — или где там?
Неужели до сих пор еш;е воюєм?
Бродський наш сучасник, він бачить світ таким, яким бачимо його ми, але розповів про нього так, як це під силу тільки поету. У його віршах птахи кричать пілігрімам, «ш;о світ залишиться колишнім», «сліпучо-ніжним і привітно-ніжним», «залишиться брехливим і залишиться вічним». І завдання поета Бродський вбачає не в тому, ш;об змінити його, ш;о, мабуть, неможливо, а зрозуміти і прийняти.
И бьіть на земле закатом,
И бьіть на земле рассветом.
Удобрить ее солдатом,
Одобрить ее позтом.
Світло — воно існує в світі. Треба тільки побачити його та назвати, ш;о і робить Бродський:
На исходе тьісячелетия, в Риме Я вьівожу слова «факел», «фитиль», «светильник».
«Римські елегії» — це не просто поетичні оповідання про перебування в Римі. Це й іронічний погляд на себе: «Я співець нісенітниць, зайвих думок, ламаних ліній, ми навряд чи боги в мініатюрі».
Тут ш;емливо звучить тема швидкоплинності життя людини. Що таке відрізок людського життя порівняно з Вічним містом, над яким час не владний:
Крикни сейчас «замри» — я бьі тотчас замер, как зтот город сделал от счастья в детстве.
Як і в римських поетів, у Бродського рефреном звучить мотив своєї невипадковості у цьому світі і вдячності за життя на землі:
Наклонись, я шепну Тебе на ухо что-то: я благодарен за все, за куриньїй хрянщк и за стрекот ножниц, уже крояш;их, мне пустоту, раз она — Твоя.
Головне світло в житті Бродського — це світло віри, світло Віфлеємської зірки. Дотримуючись традиції пастернаківської «Різдвяної зірки», Бродський пише свою «Різдвяну зірку», але поет при цьому більш лаконічний:
...из глубиньї Вселенной, с другого его конца, звезда смотрела в пеш;еру, и зто бьіл взгляд Отца.
І зараз, коли поета вже немає на світі, я ніби відчуваю на собі його сумний погляд звідти — згори і знову беру до рук збірку віршів, ш;об почути його голос, ш;об увібрати в себе світло його душі.
Похожие сочинения
| 
