ТИ ЗНАЄШ, ЩО ТИ ЛЮДИНА... - твір

І варіант

«Людина» — багатозначне слово. Воно позначає одну з істот на землі і водночас має піднесене значення всього загалу якостей і почуттів, які повинна мати в собі ця істота. У такому випадку це слово пишуть з великої букви — Людина...

Що ж потрібно кожному з нас для того, щоб іменуватися Люди­ною? Одні скажуть — бути порядним і добрим, інші — мати купу грошей, треті дадуть відповідь: «Що потрібно? Нічого! Я маю руки, пересуваюся на двох ногах, значить, я і так людина. А з великої букви чи з малої — неважливо. Яка різниця?» Відповімо: різниця дуже велика. Пересуваються, вживають їжу, сплять всі живі істоти на Землі, але вони не можуть називатися людьми. Від тварин нас відрізняють не лише анатомічні ознаки, і навіть не розвинений ін­телект. Нас відрізняє людяність.

/ Для того, щоб вважати себе людяними, ми повинні бути добри­ми, чесними, справедливими. Однак головне — любов до ближнього свого. Всі ми чули, що потрібно до інших ставитися так, як хотів би, щоб ставились до тебе. Це означає, що на жодну хвилину не можна забувати: поряд з тобою є люди, яким, можливо, потрібна допомога, потрібне співчутт^Г Хто знає, може, співчуття чекають саме від вас? І саме від вас ^сподіваються отримати необхідну допомогу? Поду­майте, перш ніж відвертатися: ви теж бували у ситуаціях, коли добра порада, ласкавий погляд були так необхідні! Так чому ж бага­то хто з нас забуває про це?

Розповідають, що іноді, коли на кішку нападають собаки, інші кішки починають захищати її, кидаючись у бій з суперником, наба­гато сильнішим від них. Слухаєш такі розповіді й дивуєшся: якщо навіть тварини захищають одна одну, то як же люди можуть лиша­тися байдужими до нещасть своїх близьких? Однак не всі, далеко не всіі Знаємо випадки справжньої самопожертви, гідної звання «Лю­дина». Це і герої війни, що йшли в атаку, перебували в нелюдських умовах для щастя майбутніх поколінь, і вірний друг, що ділиться останнім шматком хліба, ризикуючи залишитись голодним-сам, і наша рідна матуся, яка ночами не спала, чекаючи нас із далекої поїздки, хвилюючись за нашу долю. Не обов’язково шукати при­клади істинної людяності у книжках, у розповідях, можна озирну­тися довкола, придивитися до близьких, до друзів, зазирнути вглиб власної душі і зрозуміти, що справжній некорисливий подвиг в ім’я людяності тут, поруч з намш Так давайте ж навчимося любити одне одного, поважати прагнення, думки й почуття людські, давайте віднині и назавжди за основу свого життя візьмемо правило діяти лише за законами честі, моралі — тими складовими, що і станов­лять основу того, що робить нас Людьми, — людяності Тоді не ви­никатиме війн, у небуття підуть сварки й суперечки, головною ж цінністю стане життя кожного із жителів планети. І звучатимуть у душах людей слова Василя Симоненка:

Ти знаєш, що ти — людина?

Ти знаєш про це, чи ні?

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

II  варіант

«Ти знаєш, що ти — людина?» Саме такими словами починаєть­ся вірш одного з найбільших правдолюбів XX століття г~ Василя Си­моненка. Він насмілився нагадати людям, що вони не гвинтики, не ко­ліщатка у величезній державній машині в часи; коли лише підняти голову над натовпом було небезпечно, коли все людське намагалися придушити, примусити забути про особисте, індивідуальне і вимага­ли стати одним із тисяч, мільйонів, слухняним, безликим.

А Симоненко говорить, що кожна людина неповторна, незамін­на, на противагу відомому радянському лозунгу: «Незамінних лю­дей не існує». Поет звертає увагу саме на людське, індивідуальне: «Усмішка твоя єдина, очі твої одні».

Так, ми завжди повинні пам’ятати, що, перш за все, ми — люди, ми народилися здатними не тільки їсти, пити, спати, а й думати, переживати сотні почуттів, сприймати твори мистецтва, писати фі­лософські трактати, робити відкриття, змінювати долі народів. Від природи чи від Бога нам дано дуже багато, але цей дар треба ціну­вати. Бути людиною — це не тільки велике щастя, але й велика відповідальність. А про це людство нерідко забуває. Часто трапля­ється, що свої таланти та відкриття людина спрямовує не на благо загалу, а проти нього: скільки життів було втрачено у численних війнах, скільки горя принесли різноманітні засоби знищення всьо­го живого. Так, наприклад, на руйнацію, а не на мирні справи спря­мували атомну енергію.

Часто людина забуває про своє високе призначення, і тоді гору беруть низькі інстинкти та почуття: жадоба, ненависть, злість, ба­жання руйнувати, приносити шкоду. Так, у нашому житті багато таких моментів, коли оточення, природа, доля випробують наш ха­рактер, нашу людяність, здатність бути повноцінною особистістю. Але на те ми й люди, щоб, пройшовши крізь всі перешкоди, залиши­ти в собі все найкраще, найчистіше.