ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Поиск
Меню сайта
Предметы
Форма входа



Статистика

Онлайн всего: 69
Гостей: 69
Пользователей: 0


Сочинения » Українська мова та література » 10 клас Добавить сочинение

Українська інтеліґенція

Рідна земля. Яке іцастя, іцо вона є, ш;о гріє нас своїм теплом. Славна Укра­їна своїми неозорими ланами, тихими зеленими гаями, повноводними ріками, вишневими садками.

Та найбільше і найцінніше її багатство — люди: хлібороби, косарі, робіт­ники, воїни. Одні сіють хліб, інші прикрашають рідну землю будівлями, треті захиш;ають її від ворогів, а четверті примножують культуру рідного народу і, самі того не усвідомлюючи, виховують свідомість нації. Це почесне нелегке завдання випало інтелігенції, зокрема письменникам.

Уярмлені нації самою долею приречені мати своїх месій в образі поетів, аби не звиродніти духовно, не канути в безодню віків. У російській і австро-угор- ській тюрмах народів Україна спромоглася народити собі і Кобзаря, і Каменяра, і Лесю Українку. Саме з їхніми іменами, їхньою творчою спадщиною насампе­ред пов’язані усі відродження української культури, науки, громадської дум­ки, відродження історичної свідомості й національної гідності народу.

Сувора і тяжка була доля нашої України. Билася вона в тяжких путах, мов народжена для сміливого польоту орлиця. І в найскрутніші для неї дні не полишали її діти, яких вона наділила розумом, душею, тонкою і чуйною. Вони возвеличували рідне слово, не давали йому канути в небуття:

О   слово рідне! Будь мечем моїм!

Ні, сонце стань! вгорі спинися.

Осяй мій край і розлитися Дощами судними над ним.

О. Олесь. «О слово рідне! Орле скутий!»

Письменники, актори, історики, співаки возвеличували рідну землю талан­том своїм, підтримували в найтяжчі хвилини. Дмитро Яворницький, брати Тобілевичі, Михайло Драгоманов, Михайло Грушевський, Марія Заньковецька, Соломія Крушельницька, Микола Лисенко та інші били на сполох з приводу майже цілковитої русифікації на сході, полонізації або онімечення України на заході. Вийшовши з народних надр, вони кликали інтелектуальні сили нації йти в народ і там шукати джерела для боротьби за національне відро­дження, «щоб українство жило власним і повним життям».

Саме їхній приклад, їхня самопожертва і непримиренна позиція будили свідомість народу, кликали його до боротьби за державність.

Любов до Вітчизни — це не тільки найпрекрасніше з усіх почуттів. Це озна­чає нічого не шкодувати в ім’я рідної землі. От і не шкодувала інтеліґенція в ім’я цієї святої любові ні творчої наснаги, ні здоров’я, ні самого життя.

Революція розкидала багатьох її представників по чужих краях, але й там не полишала їх думка бачити свою Україну вільною державою, тужили за нею серце і душа.

їх не пускали цілих 75 років навіть у гості. Лесині та Франкові онуки й родичі не могли переступити дідівський поріг, уклонитися могилам своїх слав­них предків.

Дорогою на Голгофу був для української інтеліґенцїї період становлення радянської влади в Україні й особливо 30-ті роки, коли морем крові заплатило радянське суспільство за злочинні експерименти побудови сталінського соціа­лізму. Ліквідація куркульства як класу, повальний грабіж селянства, розстрі­ли без суду й слідства, насильна депортація мільйонів хліборобів, виморюван­ня селян штучно організованим голодом не могли не озватися в серці інтеліґенції і не вилитися зойком, криком і обуренням у її творах.

Рішення можновладців не забарилося: раз і назавжди заткнути пельку по­тенційним мазепинським кобзарям та каменярам. Як це зробити, досвіду не треба було позичати. Понад п’ятсот письменників репресовано і замордовано в добу сталінщини. Ось тільки деякі імена: Кость Буревій, Григорій Спік, Дмит­ро Загул, Микола Зеров, Валеріан Підмогильний, Микола Куліш, Євген Плуж- ник, Григорій Косинка. Трагічний реєстр можна продовжувати довго.

Історія людства збризкана кров’ю безлічі виплесків звірячої жорстокості, проте на її тисячолітніх перегонах не було такого масового геноциду, яким ознаменувався короткий часовий відтинок будівництва «комуністичного раю». Розгнузданий терор не поминув жодного суспільного класу чи прошарку. Та найтяжчого, найнешдцнішого знекровлення зазнала українська інтеліґенція — інтелектуальний потенціал народу.

І   все ж таки у найііркіші часи, коли, здавалося, український дух зовсім згас, лунало українське слово, промовлене інтеліґенцією. Не мовчала вона під час сталінського терору, не мовчала й у роки «застою» — роки командно-директив­ного втручання у творчий процес, у долі художників, у долю народів, у роки обезличення нації і народів.

Ліна Костенко, Василь Симоненко, Василь Стус, Іван Сапеляк, В’ячеслав Чорновіл правду і добро калинове несли своєму народові, хотіли мати свою вулицю, свій дім, хотіли бути українцями, людьми і бажали, ш;об людиною почував себе кожен українець:

Ти знаєш, ш;о ти — людина?

Ти знаєш про це, чи ні?

Усмішка твоя — єдина.

Мука твоя — єдина.

Очі твої — одні.

в. Симоненко. «Ти знаєш, що ти — людина ?»

Знали вони і мордовські табори, й колимські морози. Єдиним гріхом цих людей було те, ш;о не втрачали людської гідності, хотіли зватися українцями, а не «хохлами», любили свою рідну землю і бажали бачити її не прислужницею, а вільною державою.

Багата українська земля талантами, такими, ш;о ними повинен був зачуду­ватися світ. Кінорежисери Юрій Ільєнко, Микола Маш;енко, Леонід Осика, ак­тори Іван Миколайчук, Іван Гаврилюк, Костянтин Єтепанков, Богдан Єтупка, народні солов’ї — Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Іван Попович, Павло Дворський, Віталій Білоножко, Павло Зібров, зозуленьки України — Піна Матві- єнко, Алла Кудлай, Єофія Ротару, Оксана Білозір...

Вони залишились вірними онуками Т. Шевченка, не забули, «чиїх батьків діти», не «відцурались роду» й стали народними, освячені цим званням самим народом.

У перших лавах борців за незалежність України були перший голова Народ­ного Руху письменник Іван Драч, письменники Павло Мовчан, Володимир Яво- рівський, Ірина Калинець, юристи Єергій Головатий та Іван Заєць.

Єьогодні Україна — незалежна держава. Радіє наша земля, хоча часто ш;е дуже тяжко їй. І підтримують неньку розумні її діти словом, ділом, піснями.

Линуть у світах пісні композиторів Остапа Гавриша, Олександра Злотника, Івана Карабица, Олега Єлободенка на слова Юрія Рибчинського, Єтепана Галя- барди, Вадима Криш;енка, Андрія Демиденка, розповідаючи про молоду, пре­красну і горду, миролюбну Україну, про її ш;едрий душею і серцем народ-трудів-

ник, лине до Бога молитва Тараса Петриненка з мольбою зберегти цю землю, для волі якої так багато потрудилася українська інтеліґенція:

В наших грудях кулі і ножі.

Нас розп’ято й зниш;ено не раз.

Боже, Україну збережи.

Господи, помилуй нас!

Із колін піднятись поможи,

І благослови у добрий час.

Боже, Україну збережи.

Господи, помилуй нас!

Т. Петриненко. «Господи, помилуй нас!»



Беру это сочинение!

Похожие сочинения
Категория: 10 клас | Добавил: 00dima (05 Мая 2018) | Обновлено | Просмотров: 330 | Теги: Українська, інтеліґенція | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу

Сообщить об ошибке!

Понравилось? Оставь отзыв

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Sochineniya.info © 2020
Хостинг от uCoz