ВСЕ СОЧИНЕНИЯ

Поиск
Меню сайта
Предметы
Форма входа



Статистика

Онлайн всего: 10
Гостей: 10
Пользователей: 0


Сочинения » Українська мова та література » 10 клас Добавить сочинение

ЗАСУДЖЕННЯ НЕНАСИТНОЇ ЖАДОБИ ДО ЗБАГАЧЕННЯ У П’ЄСІ І. КАРПЕНКА-КАРОГО «ХАЗЯЇН»

І  варіант

Однією з найвідоміших п’єс Івана Карпенка-Карого є комедія «Хазяїн», яку автор написав під враженням від поїздки до друзів, які жили в економії відомого тоді багатія Терещенка, колишнього селянина. Письменник на власні очі побачив, яким магнатом став Терещенко, що мав репутацію бездушного хазяїна, жадібного й не­наситного. Він і йому подібні (а таких «хазяїв» в Україні було


безліч) використовували найменшу нагоду для власного збагачен­ня. їхні махінації будувалися на нещастях народу. Нещадна екс­плуатація селянства, використання у власних інтересах недороду, голоду, злиднів... Все це було відомо Івану Карпенку-Карому, і душа його боліла за рідний народ. Почуття справедливості змусило дра­матурга засісти за новий твір — п’єсу «Хазяїн».

Головним героєм комедії «Хазяїн» є прототип магната Тере- щенка — Терентій Гаврилович Пузир. Це людина, яка, перетворюю­чись у мільйонера-землевласника, стає моральною потворою, у гони­тві за копійкою забуває про все.

Яким же способом багатіє Пузир? Насамперед економлячи на всьому, навіть на собі, власній сім’ї й друзях. Він не може дозволи­ти придбати собі халата чи кожуха. Прислужник Пузиря Феноген так говорить про це: «Халат міліонера! Бачите, як багатіють. Ще отакий є кожух, аж торохтить! Нового купувать не хоче, а від цього халата і від кожуха, повірите, аж смердить! Он як люде багатіють: учіться!» Доходить до того, що Терентія Гавриловича не пускають у банк, бо швейцар приймає його за злидаря. Не поважає Пузир і за­конів гостинності, адже вважає: пригостити гостя є збитком для власного достатку. Він висловлює цю думку у властивій йому гру­бій манері: «Всякий чорт прийде голодний, а ти його годуй! Нема, щоб з собою привіз солонини там, чи що. Нехай не звикають!» Осо­бливо вражає сцена, де Пузир, відмовившись пожертвувати на па­м’ятник Івану Котляревському, показує, що він здатен «зекономи­ти» й на власному народі, його культурних надбаннях. Читач розу­міє, що достаток хазяїна — його особиста справа, але духовний «до­статок* народу — справа кожного, і засуджує скнарість головного героя п’єси.

Однак найбільш виразно моральне звиродніння Пузиря пока­зане у ставленні до селян, робітників. Тут усі його дії підпорядко­вані єдиній меті — мати якомога більші прибутки. Хазяїн намага­ється «зробити дешевого робітника»: доводить до того, що простий люд згоден працювати майже задарма; вважає, що й п’ятнадцять копійок за день роботи — забагато. Пузир годує робітників хлібом «пополам з половою», «що тілько коники ліпить», в одному зі своїх сіл «робить бідність». Ми вже бачимо не просто скнару, а людину, яку жадоба до багатства штовхає на злочини, яка заради зайвої копійки здатна укладати угоди із власною совістю, адже головний герой п’єси усвідомлює: така «економія» змушує людей страждати від голоду й холоду.

Прагнення Терентія Гавриловича будь-що збагатитися штовхає його на нові злочини. Пузир погоджується на незаконну махіна­цію — переховує на своїх полях отари овець збанкрутілого поміщи­ка. Це остаточно переконує в тому, що для мільйонера серед життє­


вих пріоритетів на першому плані стоїть матеріальний достаток, бо саме йому він надає перевагу не тільки перед сім’єю, друзями, влас­ним моральним зростанням, але й перед людськими законами. Можна зробити висновок, що Пузир не поважає ані народу, предста­вником якого він є, ані держави, у якій живе.

Жадобу до збагачення виявляє і оточення головного героя п’є­си. Так, «права рука хазяїна», Феноген, вдає із себе вірного слугу Пузиря, а насправді обкрадає його. Дбаючи лише про власний до­статок, Феноген розмірковує так: «Земля, скот, вівці, хліб, комерція, бариші — оце життя! А для чого ж тоді, справді, і жить на світі, коли не мать цього нічого?» Грабує хазяїна й інший прислужник — Ліхтаренко. Це людина, яка вважає, що «не ти візьмеш, у тебе візь­муть», чим відверто показує свою хитрість і цинізм.

Маючи на меті зобразити людей, що ні перед чим не зупиня­ються заради збагачення, І. Карпенко-Карий у своїй комедії «Хазя­їн» вимальовує і наслідки прагнення до наживи. Повісився вірний слуга Пузиря Зозуля, жадібність стала причиною смертельної хво­роби мільйонера... Цим видатний український драматург хотів показати, що життя, присвячене «стяжанню заради стяжання», є нещасливим.

II варіант

І. Карпенко-Карий справедливо вважається засновником укра­їнської реалістичної драматургії. Саме в його п’єсах були поруше­ні проблеми, які хвилювали суспільство після скасування кріпа­цтва. Розвиток капіталістичних відносин призвів до появи і зміц­нення нового класу — сільської буржуазії. Його представники ста­ли героями кількох творів драматурга. Перший етап того процесу відтворений у комедії «Сто тисяч», а своєрідним продовженням теми є п’єса «Хазяїн». Головний персонаж твору — мільйонер, сіль­ський глитай, або куркуль. Він уже має все те, про що мріяв герой попередньої п’єси Калитка, але на досягнутому не зупиняється.

«Хазяїн» — комедія про ненаситну жадобу до збагачення. Саме ця «хвороба* Пузиря зробила його смішним і жалюгідним водночас. Все життя Пузиря підкорено одній меті, для здійснення якої не існує ні заборон, ні законів. «Аби бариш, то все можна», — не приховує сі- мейних принципів дружина Терентія Гавриловича. Комедія знайо­мить нас з цілим «набором» засобів збагачення Пузиря. Заради ви­годи він іде на злочин — допомагає шахраю-«банкроту» переховати овець. З цієї події, до речі, розпочинається сюжет. Заради грошей Пузир експлуатує наймитів, сплачуючи їм копійки і майже не году­ючи їх. Прагнення до наживи керує ним у стосунках з дочкою, яку він хоче видати заміж за багатого поміщика-нелюба.

Взагалі, на мою думку, бажання бути заможним не є недоліком людини. Хіба погано — мати все необхідне і не думати щодня про шматок хліба? Але ж справа у тому, для чого потрібне багатство, яка його мета і призначення. У Пузиря ніякої мети не було: «стяжан­ня заради стяжання». Він не дбає про власне здоров’я, економлячи на лікареві. Йому шкода купити новий халат, новий кожух. Деся­тиріччями ходить у подертому одязі, харчується найпростішою їжею. Може, його хвилює духовне багатство? Навпаки, це безкультурна людина. Мільйонер Пузир не хоче пожертвувати гроші на пам’ят­ник Котляревському. «Степи Гоголя» його теж не бентежать — яка з них вигода!

Комедія закінчується тяжкою хворобою героя, якому залиши­лися лічені дні. Але навіть ця драматична обставина викликає не співчуття, а сміх. Це ж мільйонер погнався за гусьми, які посміли зробити йому «потерю»!

Висміюючи свого героя, Карпенко-Карий переконує нас у тому, що ненаситна жадоба до наживи руйнує людину, спотворює її. Пу­зир здебільшого викликає сміх, але ж це сміх засудження, запере­чення. Подібні «хазяї» живуть на світі, не приносячи нікому радо­сті. Від них, по суті, немає користі ні суспільству, ні близьким. Справді, хто користується багатством Пузиря? Ніхто, навіть і не він сам. Кого він підтримав у житті, кого пригрів біля себе? Навіть близька смерть Терентія Гавриловича не пошкодила п’єсі залишитися ко­медією! Багатство заради багатства не може бути добром — до та­кого висновку підводить нас І. Карпенко-Карий.



Беру это сочинение!

Похожие сочинения
Категория: 10 клас | Добавил: 00dima (13 Февраля 2013) | Обновлено | Просмотров: 1697 | Рейтинг: 0.0 /0
Перейти на главную страницу

Сообщить об ошибке!

Понравилось? Оставь отзыв

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Sochineniya.info © 2019
Хостинг от uCoz