0. Довженко - кіномитець

Олександр Петрович Довженко знаний в усьому світі перш за все як видатний кінематографіст. Він мав багато талантів: чудово писав, гарно малював, захоплюва­вся театром. Митець мислив широкими, масштабними категоріями, і реалізація всіх його задумів була можлива лише в мистецтві, яке на початку XX століття тільки зароджувалося — в кіно. Письменники і поети часто дискутували між собою про місце кіно в системі мистецтв, і Довженко доводив своїм друзям, що розвиток української літератури без нього неможливий.

Журналістка Марія Романівська згадувала: «Навколо Довженка вже збирається чималий гурт. Усі горнуться до нього, бо хто ж не знає, який Довженко майстер оповідати. Сьогодні Сашко говорить про кіно. Він захоплений, закоханий у кіно­мистецтво».

Щоб реалізувати свої задуми, Довженко їде до Одеси, де в той час була створе­на перша кінофабрика. Він не боїться починати нову для себе справу, пише сцена­рії, ставить фільми. Звичайно, не всі вони стали шедеврами, траплялися й невдачі, бо не завжди Довженко-режисер міг передати на плівці те, що задумав Довженко- сценарист, але фільмом «Звенигора» був закладений початок українського кіноми­стецтва.

Схвалення «Звенигори» не було одностайним. З офіційного боку Довженка звинувачували в українському націоналізмі, ідеалізації історичної минувшини та селянства, що в ті часи вважалося гріхом. Найближчих друзів митця розчарував патетичний фінал більшовицької перемоги у фільмі. Довженко стояв на роздоріж­жі. Йому негайно треба було вирішити, які акценти він буде ставити у своїх насту­пних кінокартинах. Фільм «Арсенал» повинен був реабілітувати Довженка в очах влади, виявити його лояльне ставлення до більшовизму. І завдання своє «Арсе­нал» виконав, бо його головною ідеєю було засудження ідеї УНР. Довженко гово­рив: «Арсенал» — фільм яскраво політичний. Він мав для мене величезне значен­ня. В «Арсеналі» я, в умовах тогочасної обстановки в Україні, виступав у першу чергу як політичний боєць. Я поставив собі, роблячи цей фільм, дві мети: громити український націоналізм і шовінізм і бути поетом і співцем робітничого класу України, який здійснив соціяльну революцію. Ці два завдання в тих умовах і в той час були для мене найважливішими».

Та який би мотив цього фільму не був, сам «Арсенал» справив величезне вра­ження на глядачів і критиків, а Довженко став найвідомішим кіномайстром СРСР. Численні інтерв’ю, схвальні відгуки, захоплені оплески не відволікають Олексан­дра Петровича від роботи над фільмом «Земля», який став справжнім кіношедев- ром попри всю його тенденційність. Цей відкрито «більшовицький» фільм мав стільки кінематографічних знахідок, ролі виконували такі талановиті актори, що навіть ті глядачі і критики, які були ворогами СРСР, відзначали майстерність і довершеність Довженкової роботи. Митець цією картиною ніби поставив пам’ят­ник тій Україні, яку вже тоді почали знищувати більшовики.

Фільм мав шалений успіх рівно вісім днів: на екрани вийшов 8 квітня 1930 року, а вже 17 квітня був заборонений. Пильне око партійців помітило в ньому те, що у своєму фейлетоні «Философьі» озвучив Дем’ян Бєдний:

«Земля» — кулацкая кинокартина.

На ней показана нам Украйна Кулацки-румяная,

Сьітая, пьяная.

Дебелая, прочная,

Нарядная, еочная,

Буйной плотью бунтующая,

Сладоетраетно — «жартующая».

Ненатуральная,

Сплошь театральная,

С опереточно-пошльш душком,

С гопаком,

С любовними парами,

С шаблонньїми акееееуарами.

Вековой уклад етариньї —

Вот ее подоплека.

Трактор в ней — новизна —

Как у дядька у киевекого бузина:

Сбоку — припека.

А вернее: прием маетеретва Для маекировки ее еущеетва,

Советекой цензуре подачка...

Цей марнослов своїм гострим чуттям графомана першим відчув справжню суть фільму. Якимсь дивом виходило, що, попри свідоме бажання прислужитися владі, Довженко створював шедеври, в яких розкривалася зловісна суть того, що відбу­валося на Україні: знищення незалежності країни і вікового укладу життя селян.

Звинувачення у націоналізмі не змогли знищити любові Довженка до рідної землі, до народу. Ця любов надихала його на створення справжніх шедеврів, які назавжди стали класикою української літератури і кіномистецтва.