Алегоричні образи соняшника і сонця у творі І. Драча «Балада про соняшник»

Іван Федорович Драч — поет незвичайний і самобутній, поет-інтелектуал, твор­чість якого піднеслася на благодатній хвилі зростання громадсько-політичної свідо­мості людей, демократизації суспільства, загального «потепління» в країні напри­кінці 50-х і початку 60-х років. Література в цей час звільнялася від канонів і догм соцреалізму. Молоді поети і письменники і в цей час щастя своєї творчості знаходи­ли в пошуках нових форм, тем та нових ідейних перетворень. Поміж них був і молодий поет Іван Драч. Уже перша його збірка була оцінена як етапна в історії української поезії. Найвагоміший мистецький здобуток раннього Драча — образ сонця.

Перші твори Івана Драча дають підставу говорити про новаторський, нестан­дартний підхід поета до зображення життя людей. І новаторство це ґрунтується на глибокому пізнанні народної творчості. Однією з найхарактерніших ознак творчо­сті поета є поєднання фантастичного і реального.

Саме таким є його твір «Балада про соняшник». Тема твору, його образна символіка — від народних, дуже давніх, іще язичницьких вірувань про незвичайні перетворення в житті людей і в природі.

Ця рання балада поета у піднесено-романтичному дусі описує незвичайне від­криття хлопчика-підлітка: сонце — всемогутнє. Як у будь-якій баладі тут не обі­йшлось без дива. І це диво сталося з сільським хлопцем-соняшником, у якого «були руки й ноги, було тіло шорстке й зелене». Він бігав наввипередки з вітром, рвав на груші гнилиці, купався коло млина й стрибав на одній нозі, щоб вилити воду з вуха. Але раптом побачив сонце, велике та яскраве, «що їхало на велосипе­ді, обминаючи хмари в небі». Це незвичайне фантастичне видиво приводить до великого осяяння — глибокого пізнання та осмислення, здавалося б, таких буден­них явищ, як сонце в небі. Тому хлопчик-соняшник і «застиг на роки і на століття в золотому німому заціпенінні: «Дайте покататися, дядьку». І в душі зароджується найчарівніше й найфантастичніше в світі: «Поезіє, сонце моє оранжеве». Цей сим­вол такий всемогутній, що може перетворити людину в рослину і навпаки. Поет стверджує думку, що сонце — символ краси мистецтва, краси народного духу й віри в нев’янучу народну творчість. І відтоді світ стає радіснішим, дорожчим, ріднішим і відчутнішим.

Алегоричні образи сонця і соняшника у баладі вказують на порив до високого творчого злету, що виходить із рідного ґрунту. Сонце, отже, — це прекрасна, неповторна поезія, а соняшник — поет, що у великому творчому натхненні опи­сує рідну землю, сонце, природу й людей.

«Люблю повертати людину до сонця, мистецтва, в той казковий Храм Сон­ця», — писав Іван Драч. І ми дуже вдячні йому за оті його золоті промінчики- вірші, які світять нам яскравою чистотою, небуденністю, радістю зустрічі з новим, прекрасним, незвичайним світом поезії.

Поезіє, сонце моє оранжеве!

Щомиті якийсь хлопчисько Відкриває тебе для себе.

Щоб стати навіки соняшником.