«Досвітні огні» - Алегоричні образи в творі Лесі Українки

I.       Леся Українка — друг і захисник народу. (Леся Українка своїм життям, сво­єю невтомною працею показала, яким повинен бути народний митець. Свою безмежну любов до вітчизни, до українського народу поетеса розкрила у ба­гатьох літературних творах.)

II.     «Досвітні огні» — громадсько-політична лірика.

1.    Виклад у поезії думок, настроїв та почуттів поетеси. (Вірщ «Досвітні огні» Леся Українка написала 1892 року. З цієї поезії видно, як писав Максим Рильський, що «проникливе око поетеси побачило ту нову силу, яка ви­ходила на передній кін історії». У творі виразно вчувається настрій автора: то гнітючий, похмурий, то веселий, життєствердний. І завершується вірш ствердженням того, що щастя і волю трудящі здобудуть для себе самі».)

2.    Алегоричний образ темної ночі. (Задущливу атмосферу, тяжкий моральний стан людини за часів царської Росії поетеса передає за допомогою алего­ричного образу: темна ніч сховала усіх потомлених людей під чорні, щиро- кі крила. Своєю тяжкою темнотою породила важкі відчуття, гнітючі думки:

Привиддя мені душу гнітили.

Повстати ж не мала я сили...)

3.    Образ досвітніх вогнів.

(Зненацьке проміння ясне Од сну пробудило мене —

Досвітні огні засвітили!

Леся Українка у поезії передає через образ досвітніх огнів надію на ви­зволення, віру у світле майбуття. Досвітні вогні символізують пробуджен­ня робочих людей, які, освітлюючи ніч царського самодержавства вогнем революційних виступів, зможуть розсіяти досвітню млу.)

III.     Образ ліричного героя у поезії «Досвітні огні». (У образі ліричного героя втілено риси с}шасника Лесі Українки, передової людини того часу. Глибока співчутливість до людей, бажання розбудити їх від сну неволі і покори, віра у краще життя освітлюють дорогу робочим людям, закликаючи всіх іти назу­стріч вранішній зорі та своєму щастю:

Вставай, хто живий, в кого думка повстала!

Година для праці настала!

Не бійся досвітньої мли, —

Досвітній огонь запали.

Коли ще зоря не заграла.)

IV. Твір

Дев’яності роки XIX століття в Україні — пора особливо жорстокого засилля царської бюрократії. У цю глуху ніч самодержавної реакції Леся Українка замислю­валася над місцем людини в суспільстві. Вона пише вірші, у яких засуджує пасив­не ставлення до долі своєї вітчизни, закликає до активних дій, до боротьби за нове життя. Однією з таких поезій є «Досвітні огні».

Твір починається картиною темної ночі, яка своїми чорними крилами закрила потомлених людей. Алегоричним образом темної ночі поетеса передає задушливу атмосферу, тяжкий моральний стан людини за царату:

Від мене сон милий тіка...

Навколо темнота тяжка.

Навколо все спить, як в могилі.

Силу, яка переможе владу темряви і засвітить зорю вільного життя, Леся Укра­їнка бачить у робочих людях. Через алегоричний образ досвітніх вогнів поетеса передає надію на визволення, віру у світле майбуття:

Досвітні огні, переможні, урочі.

Прорізали темряву ночі.

Ще сонячні промені сплять, —

Досвітні огні вже горять.

То світять їх люди робочі.

Ліричного героя поезії авторка наділила рисами передової людини того часу: глибоким співчуттям до страждань народу, силою любові до нього, бажанням роз­будити його від важкого сну. Тому і звертається він до всіх «...хто живий, в кого думка повстала», закликає їх:

Не бійся досвітньої мли, —

Досвітній огонь запали.

Коли ще зоря не заграла.

Саме у цьому монолозі-заклику втілена ідея поезії «Досвітні огні». Цей вірш — зразок громадсько-політичної лірики. За своїм ідейним звучанням твір Лесі Укра­їнки перегукується з віршем І. Франка «Каменярі». Обидва твори пройняті вірою у світле майбутнє трудящих.

Борис Грінченко назву цього вірша взяв у заголовок альманаху української поезії для масового читача. А 1913 року разом з некрологом його вмістила газета
«Рабочая правда». Сама ж поезія «Досвітні огні» надихнула багатьох і композито­рів, і художників на створення нових оригінальних робіт.