Іван Драч — постать неординарна в українській літературі, адже його творчість — це постійне новаторство й пошук. Говорячи про творчість як таку, Драч пише:
Художнику немає скутих норм.
Він — норма сам, він сам в своєму стилі... .
Такі норми поет дійсно встановлював для себе сам, не звертав особливої уваги на критиків, яких дратувала метафоричність, асоціативність, символічність його поезії. Драч оспівував долю звичайної людини, дивувався з геніальності народу, горював разом з усіма українцями, коли сталася аварія на Чорнобильській АЕС.
Твір «Балада про соняшник» став своєрідною візитівкою поета. Драч назвав твір баладою, бо в ньому присутнє фантастичне перетворення. Та фантастичність подій тільки підкреслює реальність ситуації,, коли митець рівняє творчість із сонцем і мріє хоча б трішки наблизитися до ідеалу.
Вид лірики: філософсько-медитативна.
Жанр твору: балада.
Провідний мотив. Автор у творі говорить про природу мистецької творчості, таїнство пробудження творчого духу В ЛЮДИНІ. і
Композиція твору. У творі «Балада про соняшник» Іван Драч розширив можливості балади, відкинувши традиційні легендарно-історичні, героїчні й фантастичні сюжетні лінії. Від балади поет залишив ліро-епічну структуру й напружений сюжет. За допомогою різноманітних засобів у творі створено відчуття безупинного руху. Поет майстерно використовує фольклорні мотиви перевтілення, метафоричні узагальнення-, асоціативне мислення.
Образи твору. У творі використано декілька образів-символів: сонце — символ поезії, соняшник — символ життя і символ поета. Вони цементують структуру балади, малий хлопчик — соняшник, який мріє хоч доторкнутися до справжньої поезії. І як соняшник повертає голівку до сонця, так і ліричний герой повертається до поезії, бо вона йому — як сонце.
Мовні засоби твору. У творі використано такі художні засоби:
епітети «красиве засмагле сонце», «золоті переливи кучерів», «золоте німе захоплення» допомагають побачити не тільки колір, але й збагнути ставлення до зображуваного — «золоте»;
метафора (сонце) «їхало на велосипеді» пов’язана з персоніфікованим образом дядька Сонця;
гіпербола «застиг він на роки й століття» підкреслює вічність поезії;
звертання «дядьку», «поезіє» допомагають зрозуміти паралелізм у смисловому підтексті;
риторичне питання: «хіба вам шкода?»;
риторичні оклики «Дайте покататися, дядьку!», «Поезіє, сонце моє оранжеве!» роблять картину впізнаваною, емоційно доступною широкому загалу;
семантико-стилістичні дієслівні синоніми: бігав, вилазив, рвав, купався, стріляв, стрибав, побачив — передають швидкий різноманітний ритм життя хлопчика, для якого раптом потрібна стала саме поезія — «сонце оранжеве».
«Балада про соняшник» увійшла до золотого фонду української поезії. У глибоко асоціативному сюрреалістичному творі Іван Драч намагався розкрити природу зародження потягу до творчості через образ жвавого сільського хлопчини, який бігав наввипередки з вітром, рвав груші-гнилички, купався в річці біля млина, стрибав на одній нозі, щоб вилити воду з вуха, — і раптом побачив сонце, «що їхало на велосипеді, обминаючи хмари у небі». Звичайний хлопчик став соняшником, який завжди повертає золоту голівку за сонцем. Хлопчик-соняшник уособлює в собі два начала справжнього митця: поривання у височінь і зв’язок із рідною землею, у яку вріс цупким корінням.
