Будьмо добрішими!

У слові «добрий» — рідний, слов’янський корінь. Він пов’язаний не тільки із сучасним поняттям доброти. Згадаймо, як часто зустрічається це слово в російсь­кій народній поезії, у творах російських письменників і поетів. «Добрий моло­дець», «добрий кінь», «добрі справи», «добрі люди» і т.д. Могутні добрі молодці захищали країну і народ від чужоземних ворогів і своїх Ідолів Поганих, їхні добрі коні були вірними товаришами в бою, добрі справи народних героїв оспівувалися в билинах. «Поспішай на добру справу», — говорить російське прислів’я.

Чи завжди ми поспішаємо? Якось у газеті була поміщена стаття про молоде подружжя Ільїних, що всиновило сімох дітей-сиріт від півтора до дев’яти років, мати яких загинула. Інше подружжя, літні пенсіонери, довідавшись про такий шляхетний учинок, зібрало всі свої заощадження і приїхало здалеку до Ільїних, щоб допомогти їм. Старі просили вважати їх теж членами родини, дітей називали онуками. Прояв такої доброти рівносильний подвигу! Не кожен на нього здатний, та й вимагати такого ніхто не має права. Але чи часто ми робимо ті послуги, що не вимагають від нас великих зусиль?! «Доброго ранку», — говоримо старому самот­ньому сусідові, що важко ступає з четвертого поверху. А якщо запропонувати йому купити хліб, овочі, молоко? Тоді стане для нього добрим не тільки ранок, а й увесь день. На узбіччі дороги стоїть сліпий, не наважується перейти широку магістраль, де безперервним потоком рухається транспорт. Чи завжди ми пропону­ємо свою допомогу в таких випадках? Чи часто ми застосовуємо самі до себе вираз «будь ласка», з яким майже щодня звертаємося до інших? Хочеш полагодити двері в під’їзді, що бовтаються на одній петлі, озеленити територію біля будинку, про­відати товариша в лікарні, виступити з викриттям негідника — зроби, не зволікай.