«Червоне - то любов, а чорне - то журба» (за лірикою Д. Павличка)

I.      Вступ.

1.     Фольклорна символіка двох кольорів (кольори традиційної української ви­шивки; єдність радості і туги, життя і смерті, кохання і розлуки).

2.     Вірш-пісня «Два кольори» (композитор О. Білаш; вірш став народною піс­нею; пам’ять про матір — це заповіт вірності рідній землі).

II.     Тема кохання в ліриці Д. Павличка.

1.     Символіка двох кольорів у циклі «Пахощі хвої», у збірках «Гранослов», «Таємниця твого обличчя», «Сонети подільської осені» (поезія Павличка різноманітна за звучанням, бо кохання, як і життя, насичене різними тона­ми й півтонами, залежно від психологічного стану людини, настрою).

2.     Біль серця від нерозділеного кохання («Як дуб, листочки пожовтіли», «Чого ти мною так гордуєш?», «Ніч була ясна, я стежками біг...», «Я стужився, мила, за тобою...» — біль пройде, а кохання житиме вічно).

3.     «Нерівня душ — це гірше, ніж майна» («Коли ми йшли удвох з тобою...», «В матері твоєї руки в мозолі...» — кохання неможливе, якщо немає гармо­нії у стосунках, якщо в людей різні життєві цінності).

4.     Трагедія зрадженого кохання («Прийшла і стала посеред кімнати», «Ти мене гуцулом називала», «Моя гріховнице пречиста...» — любляче серце не хоче й не може збагнути страшну правду; з роками ліричний герой намагається зрозуміти «гріховницю пречисту»).

5.     Любов — сенс людського життя («Весілля» — нетлінність краси і жіночості; ствердження вічності життя, вишиті весільні рушники — духовний заповіт прадавніх віків).

III.      У любові — радість і повнота життя, різнобарвність почуттів.