Чи можна назвати Сантьяго щасливою людиною?

Герой повісті Ернеста Хемінгуея «Старий і море» Сантьяго — старий самотній рибалка, який протягом 84 днів виходив у море з однією думкою: спіймати риби­ну «на тисячу фунтів чистої ваги». 40 днів зі старим у море виходив його юний друг Маноліно, який любив, поважав Сантьяго, прислухався до слів старого, вчився не тільки вправно рибалити, а й думати про все, що оточує людину. Батьки хлоп­чика забороняли йому рибалити зі старим, бо вважали, що Сантьяго вже став справжнім невдахою, адже за останні дні він майже нічого не зловив, але рибалка вірив, що на 85-й день йому неодмінно пощастить. Він був упевнений в собі, вірив у свій досвід, фізичну силу.

Письменник не подає розгорнутої портретної характеристики Сантьяго. Він каже, що в рибалки «все було геть старе, крім очей, — вони мали колір моря і блищали весело й непереможно». Очі людини — це дзеркало її душі, отже, душа рибалки була молодою, веселою, завзятою. Вона не схотіла миритися зі старістю, противилася немочі тіла.

На 85-й день Сантьяго вийшов у море один, без Маноліно, і піймав-таки величезну рибину, про яку так довго мріяв. Тепер рибалку непокоїла думка, як її приборкати і тим самим довести в першу чергу самому собі, що він ще чогось вартий, що він залишився справним рибалкою. Сантьяго розуміє, що в нього на гачку супротивник, якого буде важко подолати, але вірить у свою перемогу. Довгі дні точилася боротьба між благородною, сильною, спритною морською істотою і розумною, впертою людиною. Розум переміг: рибина геть виснажилася, і старий останнім зусиллям волі, майстерності убив свого супротивника. За все своє довге життя Сантьяго не бачив такої величезної рибини. Рибалка використав свій шанс, довів у першу чергу самому собі, що старе тіло ще повне снаги, життєвої енергії, що його зранені руки вправні, а голова ясна.

Двобій з рибиною було виграно, але на здобич рибалки вже чатували морські пірати — акули. Вони здалеку почули запах свіжої крові й ринулися по сліду, як гончі пси. Хижаки нахабно накинулися на здобич, відривали великі шматки ласо­го м’яса, зовсім незважаючи на старого рибалку. Сантьяго знову прийшлося всту­пити в двобій. Та акул було багато, місце однієї забитої займали інші ненажери, а рибалка був дуже далеко в морі. Він розумів, що, поки дістанеться берега, акули залишать від його здобичі тільки хребет, але до останнього не припиняв боротьби.

До краю виснажений, з розбитими руками, без здобичі старий рибалка пізно вночі причалив «до вузького клаптика ріні під стелями», сам виштовхнув човен з води, взяв щоглу на плечі й, тільки ступивши на тверду землю, зрозумів, як він стомився. А ранком біля човна зібралося багато рибалок. Вони захоплено розгляда­ли кістяк величезної риби, який було прив’язано до човна. Це все, що залишили акули від здобичі старого.

Сантьяго прожив велике, сповнене тяжкої праці життя. Він був вправним ри­балкою, але частіше його здобич діставалася чи то морським, чи то в людській подобі акулам, які були завжди поряд, і їхні «хижі, хряскотливі, всежерні щеле­пи», «вищир зубів» були готові ухопити все, що добував старий важкою, виснаж­ливою працею.

Та попри все те, Сантьяго був щасливою людиною, адже до глибокої старості він зберіг молодечу силу в руках, здатність захоплюватися природою, любов до моря, повагу до братів-рибалок і захоплення спритністю та благородством морсь­ких істот.