Чому Л. Костенко назвала свій вірш «Пастораль XX сторіччя»?

I.      Воєнні спогади Ліни Костенко.

(Коли почалася Велика Вітчизняна війна, Ліні Костенко було одинадцять ро­ків. На все життя в її пам’яті залишилися страшні картини вибухів, пожеж, що заливали землю, мов вулканічна лава, їй і її ровесникам ще треба було гратися у класи, читати книжки, вчитися, а діти війни вже бачили впритул смерть і горе.)

II.     Сліди війни на нашій землі.

1.    Відгуки боїв. (Ще довго після закінчення війни люди будуть знаходити її

сліди. Земля неначе не хоче тримати в собі проржавілі бомби і снаряди, виштовхує на поверхню. І всюдисущі діти знаходять їх, тягнуть на при­ймальні пункти металобрухту, намагаються розрядити, кидають у багаття. Скільки років пройшло, а на нашій землі продовжують гриміти вибухи, гинуть діти.)

2.    Страшні подробиці нещастя у творі «Пастораль XX сторіччя». (Спокійно

читати цей твір неможливо. Для чого Ліна Костенко так докладно описує картину понівечених дитячих тіл?

Личка вже не було. Юсточками, омитими кров’ю.

Осміхалася шия з худеньких дитячих ключиць.

Може, це пересторога відчайдушним хлопчакам, які не вірять у можливість своєї смерті? Може, це попередження дорослим, щоб більше розповідали дітям, яку загрозу життю несе це покиддя війни? А скоріше за все, це докір людству за те, що усі конфлікти вирішує війнами.)

3.    Протест проти смерті. (Ліна Костенко не шукає особливих слів, щоб пере­дати горе матерів, дідів, «яким не хотілося жить». Ця натуралістична зама­льовка — протест проти безглуздої смерті, яка забрала гарних дітей. Хлопці були «козацького доброго крою», могли б жити довго, бути помічниками батькам, захисниками рідної землі. Але їх несуть з поля, і «набрякли від крові рядна», і «ніяка в житті Аріадна вже не виведе з горя отих матерів».)

4.    Незнищенність життя. (Коли зносили хлопців, був вечір, а людям здавало­ся, що навіть сонце не витримало, впало ниць з горя. Та життя продовжу­ється: цвітуть під вікнами мальви, і в одної з матерів народилося дитя.)

III.      Сенс назви твору. (Пастораль — це опис мирних сцен життя пастушків. Але у творі Ліни Костенко замість ідилії, обіцяної назвою вірша, — смерть сільських хлопчаків, які пасли худобу і у полі знайшли гранату — страшне покиддя вій­ни, намагалися розібрати її і загинули. Зміст твору знаходиться у дисонансі з назвою: яка вже тут пастораль у кривавому XX сторіччі...)