Чому Майстер заслужив «спокій», а не «світ»?

М. О. Булгаков — російський письменник, основний період творчості якого припав на важкі 1920—1940-ті роки, коли відносини між художником і владою до неможливого ускладнилися. Булгаков неодноразово звертався до теми «художник і суспільство» («Життя пана де Мольєра», «Мольєр», «Останні дні»). Найбільш повне втілення ця тема одержала в романі «Майстер і Маргарита».

У своїх більш ранніх творах Булгаков протиставляв одухотворену і самотню людину антигуманізму «влади» і «стихійності» історії. У «Майстрі й Маргариті», своєму найбільш зрілому творі, письменник приходить до іншої думки. Людина, а особливо художник, зобов’язана усією своєю душею і совістю брати участь у боротьбі за удосконалення світу, у якому вона живе. Позиція неучасті, а тим біль­ше капітуляції для Булгакова неприйнятна.

У 20-ті роки, коли виникав задум роману, оформилися концепції О. І. Опаріна і Дж. Холдейна про виникнення життя на Землі. Відповідно до їхніх поглядів, світ узагалі, і світ людський у тому числі, виникли в результаті еволюції від примітив­них форм до все більш складних, від механічних до органічних, від тваринних до

людських, від егоїстичних до одухотворених. Як лікар і природник, людина вели­кої ерудиції, Булгаков був знайомий з цією теорією. Вона знайшла художнє відо­браження в романі «Майетер і Маргарита» у різних образах і еимволах. Зокрема, у романі «світ» протиставлений «епокою». Адже «світ» — це рух, і шлях людських прагнень до нього нескінченний. «Спокій» — це відхід з життя. На думку Булгако- ва, тільки в боротьбі, у подоланні життєвих труднощів може знайти еебе людина.

Суд земний в особі літературних критиків Латунського і К° засудив Майстра. У суспільстві войовничого атеїзму його обвинуватили в «апології Ісуса Христа», у «пілатовпщні» і старообрядництві. І хоча Майстер прекрасно розуміє всю фальш цих обвинувачень, він виявляється морально зломленим. Але не цей суд головний.

Чому Майстер так швидко зрікається своїх ідей, свого роману? Він навіть на­магається відмовитися від свого великого кохання — Маргарити (знаходячись у клініці для душевнохворих, він сподівається, що вона його за чотири місяці забу­ла). Напевно, тому, що і раніше у його житті було чимало випадкового, імпульсив­ного. Лише завдяки збігові обставин він починає роботу над романом. Можливо, якби не віра і підтримка Маргарити, він не закінчив би роман зовсім. Не випадко­во Булгаков жодного разу протягом роману не показав свого героя в роботі, у зусиллях духу. Звичайно, на нього звалилися життєві негаразди, але не так одразу повинна відступати людина. А він усе життя біжить від навколишнього світу — то в історичний музей, то в підвал, то в клініку для душевнохворих. Знаючи обстано­вку в країні, де в 1930-ті роки підсилилися репресії, можна було припустити, що Майстра помістили в клініку влади за обвинуваченням в інакомисленні. Але ні — він потрапляє туди за власним бажанням, навіть вважає, що «тут дуже і дуже непогано». Він запевняє себе, що «не потрібно перейматися великими планами».

От чому Булгаков засуджує свого героя. Майстер випав з ланцюга безперервної людської боротьби за удосконалення життя. Велика боротьба Добра і Зла за душу людини — це протистояння космічного мороку (Воланд і його оточення) і самовід­даного і творчого людського світла (образ Ієшуа). Майстру не вдається залишитися борцем до кінця. За ним залишаються тривоги і хвилювання життя справжнього і важкого. Попереду чекає примарне, умовне існування поза життям, поза «світом». Він сам прирік себе на бездіяльність духу. От чому йому дарований «спокій».