Де добре, там і батьківщина?

Над цим питанням доводилося і доводиться замислюватися багатьом. Мандрів­ник Лука з п’єси М. Горького «На дні» говорив, що для старих там батьківщина, де тепло. Погоджуватися з цим твердженням чи ні — це кожен повинен вирішува­ти для себе сам.

Мені теж довелося замислитися над цим питанням, тому що я не раз зіштовху­вався з тими, хто залишав батьківщину назавжди, їдучи в Німеччину, Ізраїль, США. Нерозуміння змінювалося в моїй душі розважливими і спокійними думка­ми про долю цих людей, про те, що змушує їх залишати рідні домівки, друзів, близьких, могили рідних. Засуджувати не засуджував, але хотілося зрозуміти. За­бігаючи наперед, скажу, що так і не зрозумів.

Пригадувалося, як Тарас Шевченко, знаходячись у вигнанні, у віршах молив, щоб хоч легкий вітерець з рідної України прилетів у сухий казахський степ, де він мучився, але не каявся. Та хіба тільки Кобзар страждав удалині від батьківщини? Скільки людей, знаходячись на чужині, рвалися душею до рідних місць, до рід­них облич!

Нинішні від’їзди не вигнання, а еміграція з якихось мотивів. Але я думаю, що це все одно вигнання, тільки добровільне. Єдиний мотив, що, мені здається, може виправдати від’їзд з рідної землі, — це загроза життю. Іншого прийняти і зрозуміти не можу, хоча знаю, що люди ідуть у більш благополучні умови існування, і це їх право. Кожен кидає на важелі всі «за» і «проти» і робить для себе вибір.

«Економічна еміграція»... Від однієї цієї зневажливої назви стає кривдно і бо­ляче. Чи розуміють ці люди, що, коли вони наситяться матеріальними благами, перед ними встануть інші проблеми, вирішувати які в чужій країні важко? Тому що, скільки б років ти не прожив на чужині, ти так і залишишся емігрантом, а значить — чужинцем. Недарма письменник В. Максимов, сам знаходячись поза батьківщиною, чесно зізнався: «Еміграція — це програне життя».

От зовсім свіжий і реальний факт із життя емігрантів: нещодавно в Харків з Чикаго приїхала погостювати одна знайома моїх батьків, що виїхала в США в 1995 році. І не впізнала місто, бо воно, на її думку, змінилося в кращий бік за ці роки. їдучи, вона вимовила сумну фразу: «Тепер у мене нема «мого» міста. Харків я не впізнаю, а Чикаго так і не став «моїм». Це ми, живучи тут, усі зміни бачимо, звикаємо до них. І місто в новому обличчі залишається нам рідним.

Батьківщина... Етимологія цього слова прозора: там, де живе твій рід, батьки, там, де ти народився. Там, де могили твоєї рідні. Батьківщина — це там, де бать­ківською мовою, усі нюанси якої тобі зрозумілі, співають рідні з дитинства пісні, де культура близька твоїй душі. Недарма ж говорять: «де народився, там і згодив­ся!» Батьківщина — це там, де тебе розуміють з півслова, де в тебе і твого народу спільна історія, спільні корені, спільні біль і радість.