"Два кольори" - Аналіз твору Д.Павличко

Вірш Дмитра Павличка «Два кольори» на музику поклав відомий композитор Олександр Білаш у 1964 році, і з того часу пісня стала улюбленою для багатьох по­колінь українців. Цікава історія створення цього шедевру. Якось на з’їзді комсо­молу О. Білаш і Д. Павличко побачили молоду жінку, на плечах якої була хустка, вишита червоними трояндами, що ясніли на чорному тлі. Це так вразило митців, що вони втекли із засідання, поїхати в будинок творчості й букватьно за тридцять хвилин написали справжній пісенний шедевр.

"Два кольори" - Аналіз

Вид лірики: особиста (інтимна).

Жанр твору: пісня.

Провідний мотив твору. Провідна тема твору «Два кольори» — це роздуми про долю людини, про те, що для неї найдорожче, це вияв любові до рідної ма­тері, яка своїми руками вишила синові сорочку червоними і чорними нитка­ми, що стала ліричному герою й оберегом на все життя, і нагадуванням про рід­ну домівку.

Композиція твору. Вірш «Два кольори» написаний у формі монологу сина, у якому він висловлює свою любов до матері й подяку за її любов і турботу.

Образи твору. Головний образ твору — ліричний герой, який за ментальніс­тю, за вихованням українець. Адже, коли «малим збирався навесні піти у шлях незнаними шляхами», у подарунок від матері отримав сорочку, вишиту «червони­ми і чорними нитками», — традиційний символ побажання доброї долі. Сороч­ка, щасливі і сумні дороги, мамина любов допомагають повніше розкрити харак­тер ліричного героя.

Мовні засоби твору. У творі використано такі художні засоби:

епітети: «незнані шляхи», «щасливі і сумні дороги», «вишите життя»;

метафори: «водило в безвісти життя», «переплелись... мої дороги», «війнула в очі сивина»;

символи: «червоне — то любов, чорне — то журба», вишита сорочка — символ материнської любові, дорога — символ життєвого шляху;

рефрени «два кольори мої, два кольори», «червоне — то любов, а чорне — то журба» утверджує читача у думці, що все життя — то і є поєднання двох його ко­льорів: червоного — символу любові та чорного — символу журби. Займенником «мої» автор указує, що приймає і розуміє цей закон життя.

Про це свідчить третя строфа: «Мені війнула в очі сивина...» І виявляється, що оцей самий «горточок старого полотна» і є те головне, що зрозумів про життя ліричний герой: материнська вишиванка поєднала у собі всі радощі і болі та збе­регла тепло любові.

Версифікація твору. У творі використано перехресне римування: навесні — мані; шляхами — нитками.

Як я малим збирався навесні Піти у світ незнаними шляхами, Сорочку мати вишила мені Червоними і чорними нитками.

Розмір вірша: п’ятистопний ямб із пірихієм робить звучання сповільненим, розлогим, що передає ритм роздумів, сум і радість того, що осягнув не тільки ав­тор, а й читач.

Усе життя людину супроводжують два кольори: червоний символізує любов, а чорний — журбу. Такими самими кольорами вишивали рушники, сорочки укра­їнські жінки. Вишиту цими кольорами сорочку й рушник усе життя Павличко зберігав як найдорожчу святиню, бо їх вишила мати й дала любому синочку, щоб оберігали вони його від усякого лиха.

Отже ідея твору — заклик не забувати про своє коріння, про батьків, про те, що є основою життя.