Філософсько-етичний сенс зустрічі янгола з людьми (за новелою Ґ. Маркеса «Стариган із крилами»)

Новела Ґабріеля Ґарсіа Маркеса «Стариган із крилами» — це тонкий сплав мі­фологічного і реального.

Жителі невеликого села Пелайо й Елісенда заклопотані своїми справами. Чоло­вік збирає на своєму подвір’ї крабів, які, рятуючись від води, повзуть у їхній будинок, а дружина сидить біля ліжка хворого сина. Дощ не вщухає уже третю добу, вода затопила все навкруги, небо і море стали однакового сірого кольору, а ранок не приніс очікуваного сонця. Усе це нагадувало початок всесвітнього пото­пу. І ось у таку негоду Пелайо знайшов на своєму подвір’ї старого, лисого, одяг­неного, як жебрак, діда, який борсався у калюжі, не маючи сил вилізти на сухе, бо йому заважали великі обскубані й брудні пташині крила. Коли люди трохи отями­лися від здивування й переляку, то дійшли висновку, що перед ними янгол.

Ми звикли уявляти янголів-посланців Божих, носіїв добра і світла чистими, красивими, добрими і сильними. Вони виступають провідниками Божої волі, роз­порядниками, охоронцями всього живого. Янгол у Маркеса являв собою повну протилежність міфічному: «старенький дід», «страховисько», такий «немічний, що злива збила його на землю», «одягнений, як жебрак», «з великими пташиними крилами, обскубаними й брудними».

Прибув цей янгол з невідомою місією, говорить незрозумілою мовою, абсолю­тно не цікавиться людьми, й чудеса, які він робить, зовсім не такі, яких від нього чекають. Реакція жителів на появу живого янгола була суто обивательською. Пела­йо закрив його в тісному дротяному курнику, а селяни, яких набилося повне подвір’я, кидали діду в клітку різну їжу, «немовби то було не надприродне ство­ріння, а якась циркова звірина».

Отець Гонзаго, замість того щоб захистити янгола від знущань з боку цікавих, пообіцяв написати листа єпископові, а той у свою чергу напише Папі. «Листуван­ня з Папою могло б тривати поки світу й сонця», а поки що подружжя вирішило брати гроші за цікаве видовище.

Із прибуттям янгола життя людей не змінилося. Вони не очистилися від скве­рни, від бездуховності, їхні душі не розкрилися до світла.

Коли янгол захворів, лікар, що його оглядав, найбільше дивувався крилам, «які були настільки природними в цьому організмі, що виникало логічне запитан­ня, чому їх позбавлені інші люди».

Люди, які знайшли янгола, справді живуть без крил, а значить, без високої мети, без бажання реалізувати себе і свої здібності, без натхнення, без відчуття своєї єдності з Богом.

Найвища життєва мета подружжя, яке знайшло янгола, — матеріальний доста­ток, новий двоповерховий будинок; жителів, які збігалися подивитися на Божого посланця, — бажання побачити чудо; отця Гонзаго — не втратити своєї парафії.

Ці люди звикли до безкрилого, обивательського життя. Вони не мріють про щось вище, ніж матеріальний статок, добробут, і спілкування з янголом з радістю міняють на спілкування з цирковою жінкою-павуком, яка розкаже про себе й відповість на всі питання. Вони навіть не помітили, як крила янгола обросли новим пір’ям, і з полегшенням зітхнули, коли Божий посланець «нарешті забрав­ся від них і полетів у бік моря, перетворившись на маленьку чорну цятку».

Своїм невеликим за обсягом твором Ґабріель Ґарсіа Марксе ставить перед нами багато питань. Якщо людина створена за образом Божим, то чи має вона право жити безкрило, думати тільки про матеріальне, ставити ґрати на вікнах своїх будинків, щоб туди не залітали янголи? На всі ці питання кожен повинен знайти свої відповіді.