Герої новел Григора Тютюнника

До талановитих українських письменників належить Григір Тютюнник, улюб­леним жанром якого була новела. Письменник вважав, що саме новела найближча до поезії, і, мабуть, тому більшість його творів — невеликі оповідання. Основні збірки його новел і оповіданнь — «Зав’язь» (1966), «Деревій» (1969), «Батьківські пороги» (1972), «Крайнеба» (1975), «Коріння» (1976).

«Найдорожчою темою, а отже, й ідеалом для мене завжди були й залишаються доброта, самовідданість і милосердя людської душі в найрізноманітніших її ви­явах», — писав Г.Тютюнник.

Людей з такою душею письменник змалював у багатьох своїх творах — нове­лах, оповіданнях, повістях. Та наймастерніше він розкрив духовний світ підлітків, молоді повоєнного села, отих «дітей війни», їх силу духу, якій можуть позаздрити й дорослі. Такою є повість у новелах «Вогник далеко в степу», у якій автор майс­терно і правдиво змальовує нелегке життя підлітків у перші повоєнні роки. Голов­ні герої новели — Павло та його друзі Василі — сильні духом, цілеспрямовані люди, які вміють чітко відрізняти правду від брехні, щирість від лукавства, любов від ненависті. І оточують їх, в основному, добрі, сердечні, сумлінні люди — тітка Ялосовета, Федір Демидович та інші.

Ніжним ліризмом пройнята і його автобіографічна повість «Климко», у якій він згадує свою тяжку мандрівку з Донбасу, де він жив у дядька після того, як заарештували й заслали в Сибір його батька. Хлопчик ішов додому близько двох тижнів. Різні люди траплялися Григорові. Зустрічався й з фашистами, але і свої іноді були не кращі — поліцаї, дезертири, спекулянти. Та більше було людей доб­рих. Вони часто рятували знесиленого довгою дорогою підлітка від смерті й голо­ду, ділилися з ним хлібом, обігрівали й одягали.

А ось новела «Зав’язь», де теж ідеться про людей щирої душі, з яскраво вира­женим національним характером. Перше юнацьке кохання народжується у благо­словенний час цвітіння саду і появи зав’язі — майбутнього плоду. Велике й пре­красне, ні з чим не зрівнянне почуття першого кохання, що зберігається у серці на все життя. Дід юнака трохи лукаво насміхається над онуком, згадує давню свою молодість, намагаючись підготувати хлопця до життя.

Зовсім іншу тональність відчуваємо ми в новелі «Син приїхав». У цьому творі розкрито потворну суть міщанства, показані іі негативні зміни в народному характері, які відчутно далися взнаки в останні десятиліття. Це ми можемо яскраво спостеріга­ти на образах Павла Дзякуна та його дружини Рити, які хизуються своєю посадою, машиною, дорогими речами у квартирі, але виявляються ницими духовно, навіть на хрестини вони збирають людей, перш за все зважаючи на їх матеріальне становище.

Вражає читача своєю пщрістю й правдивістю і новела «Три зозулі з поклоном». Новела ця — згадка про батька, котрого як ворога народу було заарештовано в 1937 році. Григір Тютюнник написав цей твір тоді, коли ще ніхто не наважувався згадувати, а тим більше писати про арешти, заслання, часи сталінського беззакон­ня. Твір цей трагічний, але в той же час і ліричний. Один із найбільш вражаючих образів у творі — образ «маленької» Марфи, яка так щиро, самовіддано, майже не сподіваючись на взаємність, кохає чужого чоловіка, з нетерпінням чекаючи його листів із «Сибірі неісходимої». Викликає повагу й Михайло, який зумів навіть там, на далекому засланні, зберегти чисту, незаплямовану душу.

Кожен твір митця ставав визначною подією у літературному житті країни, бо Григір Тютюнник умів як ніхто гостро критикувати ганебні явища в житті суспіль­ства. Через що на нього так щедро еипалоея каміння офіційної критики. А деякі твори письменника зовсім не друкували.

Рано пішов письменник із життя, залишивши по собі невелику кількість своїх чудових творів, але без них не можна уявити сьогодні художню прозу, бо вона справді є вагомою і значною.