Я хочу розповісти вам про фільм...

Мій улюблений жанр — це мелодрама, фільми на зразок казки про Попелюш­ку. У них не стріляють, не підривають, немає братух, скінхедів і бандитів, не говорять на блатному жаргоні. Негативні герої в цих фільмах негативні тому, що в них такий характер і такі життєві цінності. У цих фільмах багато доброти, щиро­сті, людського тепла і гарної музики.

з західних фільмів такого типу я люблю «Красунечку» з Річардом Гіром і Джу- лією Робертс, а з «наших» (ще радянських часів) кращим вважаю фільм «Москва сльозам не вірить». Цей фільм зроблений блискуче. Кожен кадр, кожен епізод правдиві. Людяністю перейняті усі відносини. Завдяки цьому нам, молодому по­колінню початку XXI століття, зрозумілі думки і почуття героїнь і героїв середини минулого століття. Зрозумілі ті нелегкі ситуації, у які вони потрапляють. «Часи завжди ті самі», — парирує Катеринина свекруха «у перспективі» у відповідь на репліку Катиної подруги про те, що «зараз часи не ті». За усіх часів кохання дові­рливе, і ця довіра може бути обманутою. Так було, так є і, напевно, так буде. І за всіх часів гарне життя треба заслужити, а гарні чоловіки з неба не падають.

«Москва сльозам не вірить» — це, у першу чергу, я думаю, гімн справжній дружбі. Усі три подруги зовсім різні. По-різному складаються їхні долі. Але дружбі вони залишаються вірні завжди. Уміють бути терплячими до слабкостей і недолі­ків друзів, добродушно жартуючи над ними. Уміють допомагати одне одному, розуміти біль, прикрощі і радощі, вміють прощати. У важкі хвилини подруги виявляють таку згуртованість і цілеспрямованість у подоланні неприємностей, у досягненні мети, що можна тільки позаздрити їм.

А ще цей фільм про велике і справжнє кохання, про любовні омани і помилки. Про те, що не можна впадати у відчай і падати духом, якщо щось не склалося з коханою людиною, якщо обмануті твої кращі і світлі почуття. Треба жити всупереч усьому, йти наміченим шляхом, долаючи труднощі. І за це доля неодмінно вина­городить тебе (скигліїв доля не любить), як винагородила вона головну героїню. Доля подарувала Катерині після всього пережитого таке кохання, що це дає їй право з повною переконаністю сказати: життя в сорок років тільки починається.

І ще один мотив звучить у фільмі. Героїня домоглася в професійній сфері багато чого: вона керівник великого підприємства, депутат міськради. І дочку ви­ростила гарну, і чоловіки не обминають її увагою. Але автори фільму проводять от яку думку: жінка завжди має потребу в чоловічому захисті, така її жіноча сутність. Походження слова «замужем» дуже прозоре: саме «за» чоловіком, «за» мужем спра­вжнє життєве призначення жінки, хоча, звичайно ж, для багатьох на першому місці — кар’єра. І ніякі сучасні леді не переконають світ у протилежному. Добре, коли жінка поєднає одруження зі своїми професійними інтересами. Але головним для жінки завжди було, є і буде сімейне вогнище.

Мій улюблений фільм дає мені привід для роздумів і задоволення. У ньому я знаходжу відповіді на багато питань. Думки і почуття героїв співзвучні моїм, а в цьому і полягає головна сила мистецтва.