їхні імена зберігає пам’ять народу

Споглядання життя великої людини є зав­жди прекраеним видовищем: воно піднімає душу... збуджує діяльніеть.

в. Бєлінський

Роль, яку зіграла та чи інша людина в долі свого народу, завжди оцінюється з позицій сучасності. Кожен, хто залишив добрий слід в історії країни, буде вічно жити в пам’яті народу. Ці люди піклувалися про благо країни, були справжніми патріотами, їхні вчинки вчили людей мужності, порядності, відповідальності.

Ми, покоління початку XXI століття, довіряємо людям сміливим, цілеспрямо­ваним, готовим захищати свій народ. Кожна видатна особистість минулого непо­вторна і талановита. Хтось зі зброєю в руках охороняв країну від ворогів, хтось будував 11 й упорядковував, хтось залишив нам у спадщину великі наукові від­криття і неперевершені художні твори, а хтось піклувався про благополуччя наро­ду, про розвиток культури, науки й освіти. їх усіх поєднувало те, що в шкалі їхніх життєвих цінностей на першому місці були інтереси батьківищни. Тому їхні імена зберігає історія, тому ми пишаємося ними.

Серед безлічі імен державних і громадських діячів, народних ватажків і полко­водців, письменників і поетів, артистів і художників, вчених і просвітителів я виділяю імена українських гетьманів.

Як державний інститут гетьманство було породжене українським козацтвом. Скільки славних імен залишило нам воно! Богдан Хмельницький, Петро Дорошен­ко, Іван Мазепа, Петро Сагайдачний, Павло Полуботок, Кшрило Розумовський — вони бажали бачити Україну вільною державою, а народ — багатим, освіченим, культурним. У заслугу українським гетьманам ставлять в основному їхні воєнні справи: оборона країни від безлічі ворогів була першочерговим завданням тих часів. Про їхні воєнні подвиги, про сміливість, про зухвалі вилазки козаків під керівництвом гетьманів, про врегулювання відносин то з Польщею, то з Москвою, то з Литвою знають усі. Але українські гетьмани займалися не тільки війною, були в них і цілком мирні турботи.

З їх ініціативи відкривалися нові школи для навчання дітей усіх прошарків українського населення. Особливо піклувалися про освіту народу Іван Мазепа і Кирило Розумовський. Захищаючи православну церкву від натиску католиків, ге­тьмани відстояли віру наших предків. Будучи повноправними правителями Укра­їни, вони виявилися вмілими адміністраторами, реформували козацьке самовря­дування. Верховна влада в козацькій державі стала виборною. При всіх гетьманах свято зберігали козацькі звичаї і традиції: повага і пошана старим, святість товари­ства, відкритість у прийнятті рішень. Низове козацтво завжди знало про плани гетьмана, про те, куди і навіщо їх поведуть у бій хорунжі і кошові отамани.

Нехай не всі справи гетьманів сьогодні оцінюються однозначно. Я вважаю, що помилки гетьманів, які стали помітними з позицій сучасності, потрібно вибачити і забути, тому що в діяльності кожного з українських гетьманів було все-таки більше гарного — того, що викликає гордість і повагу за країну.

Дай Боже, щоб у нашій Україні якомога швидше з’явилися такі діячі, які на ділі, а не на словах піклувалися б про народ. Щоб діяли не в своїх корисливих інтересах, а в інтересах людей, що довірили їм владу. Мені хотілося б дати пораду сучасним державним діячам: думайте про народ, піклуйтеся про нього так, як це робили славні гетьмани України!