Хто винен у смерті Грегора Замзи?

Двадцяте століття переробило природу людини, і саме життя на землі опини­лося на межі зникнення. Дві світові війни, концтабори, загибель мільйонів стали причиною того, що людське життя перестало бути найвищою цінністю.

Франц Кафка фізично був відірваний від суспільства. Письменник сам загнав себе у глухий кут самотності, але зраненою душею тонко відчував природу люди­ни, її сутність і у творах намагався показати своє бачення всього, що відбувалося навколо. Герой новели «Перевтілення» — порядна і добра людина. Грегор Замза багато працює, всі гроші віддає сім’ї, а найближчі люди радо приймають від нього цю жертву. Вони сприймають це як належне, навіть не замислюючись над тим, що у молодого здорового чоловіка має бути власне життя: свій дім, дружина, діти. Грегор рано встає, тяжко працює, і його заробітки дали можливість сім’ї жити в достатках, мати прислугу, не замислюватися над майбутнім. Га одного дня сталося непоправне. Грегор перетворився на комаху, його перестали розуміти батьки і сестра. Він в одну хвилину втратив ілюзію, що його життя має величезну цінність не тільки для нього, а й ще хоча б для декількох людей у цьому світі.

Фірма уособлює усе суспільство. Керуючий фірмою залишився глухим до бла­гань найстараннішого робітника вислухати його, зглянутися на його безпомічний стан і не виганяти з роботи. Фірма, а значить, і суспільство відвернулися від Замзи.

Найближчі Грегору люди теж залишилися глухими до горя сина і брата. Бать­ко, побачивши, на яке страховисько перетворився син, схопив палицю і став зага­няти його в кімнату, а потім кидав у нього тверді великі яблука, поки не покалі­чив. Мати спочатку зомлівала, коли бачила сина, а потім неначе змирилася з його нещастям і перестала цікавитися станом Грегора. Єдиною людиною, яка виявила співчуття, була сестра, зовсім молода дівчина, але пройде небагато часу — і вона першою заговорить про те, що Грегора треба якось позбутися. Вона не могла точно знати, розуміє чи ні брат її слова, але навіть дверей вітальні не зачинила, щоб він бодай не почув її вироку. Сім’я формально неначе ще піклувалася про

Грегора: ставили їжу, прибирали у кімнаті. Але ніхто не поцікавивея, чому він нічого не їсть, а куткн кімнати були устелені пилюкою. І все ж герой не тільки не ображався на батьків і сестру, він із задоволенням пригадував, екільки ветиг зро­бити для родини і що ще еподівавея зробити найближчим чаеом, якби не трапило- ея з ним такого лиха. Він мріяв віддати ееетру до консерваторії, адже вона любила музику й добре грала на екрипці.

Своє щастя Грегор бачив у тому, щоб його сім’я жила заможно, без матеріаль­них проблем.

І оеь комаха тихо помирає в евоїй кімнаті, а еім’я полегшено зітхнула, адже тепер вони можуть жити тільки евоїм життям.

Виявилося, що в них є невеликі кошти для того, щоб протриматиея деякий чає, не думаючи про злидні. Батько забув про евою етарість і знову пішов працю­вати, мати, хоча й хвора на аетму, але ще в змозі прикласти руки до роботи, сестра заробляла непогані гроші в крамниці. Ніхто не впав у відчай, евіт не перевернувея від того, що померла людина-комаха. Вее залишилоея так, як і було.

Хто ж винен у цій смерті? Суепільетво? Родина? Ні! Адже ніхто не хотів, щоб із Грегором Замзою трапилоея таке нещаетя. Він як людина, як оеобиетіеть, як вище Боже створіння помер не у момент перетворення, а в чає, коли вирішив забути про еебе, про своє життя. Не можна приевячувати евоє життя будь-кому чи будь-чому. Треба хоч трішки любити еебе, думати про евою душу, і тоді людська природа не дасть перетворитися будь-кому на тварину.