Кіноповісті в жипєвій і творчій біографії 0. Довженка

I.      Місце творчого доробку О.П. Довженка в скарбниці вітчизняного і світового мистецтва. (Творчість О. Довженка займає особливе місце в скарбниці вітчиз­няного і світового мистецтва. Довженко — митець високого гуманістичного звучання. Він завжди намагався осмислювати загальнонародні проблеми, жив болями і радощами свого народу. Своїми творами Довженко прагнув формува­ти в читача і глядача кращі людські якості.)

II.     Проблеми, філософські роздуми, естетичні концепції кіноповістей о. Довженка.

1.     Перші сценарії і перші фільми. (Ю. Яновський, який у середині 20-х років був головним редактором «одеського Голлівуду», писав: «Довженко знай­шов те, чого він шукав і чого не дала йому ані берлінська наука, ані перо журналіста. Він знайшов полотно, на якому постаті та образи, покладені пензлем, рухаються, живуть, ненавидять і кохають».

О. Довженко сам пише сценарії і створює за ними фільми: «Вася-реформа- тор», «Ягідка кохання». Фільм «Арсенал» обійшов екрани багатьох країн, а «Земля» приніс Довженкові світову славу.)

2.     Довженко — заручник тоталітарної системи. (Фільми Довженка «Звениго- ра», «Земля», «Іван» у Москві були об’явлені ідеологічно неправильними і шкідливими. Довженко дещо розгубився від такої критики і в 1935 році їде на Далекий Схід. Результатом цієї поїздки став фільм «Аероград». Після його показу багатьом здалося, що вони були на похоронах великого украї­нського «поета кіно».

Довженко мріє поставити фільм «Тарас Бульба», пише сценарій до нього, але натомість виконує соціальне замовлення. З’являється фільм про «укра­їнського Чапая» — «Щорс».

Ці фільми реабілітували Довженка в очах можновладців, з нього було знято тавро «націоналіст», і митець, здається, остаточно потрапив в золоту клітку.)

3.     Кіноповість «Україна в огні». (У 1943 році Довженко пише кіноповість «Укра­їна в огні», і сам Сталін, познайомившись з нею, забороняє друкувати її і ставити за нею фільм. Навколо Довженка починається така свистопляска, що незрозуміло, як його не відправили за цю повість на Соловки і не перетворили на табірний пил.)

4.     «Зачарована Десна». (Особливе місце у творчому доробку О. Довженка за­ймає кіноповість «Зачарована Десна». На відміну від інших кіноповістей, вона писалася скоріше для читача. Цим можна пояснити пильну увагу пись­менника до слова, до художніх деталей. У «Зачарованій Десні» О. Довженко писав: «Митці покликані народом для того, аби показувати світові насампе­ред, що життя прекрасне». Кіноповість полонила читача добродушним гумо­ром, образами простих селян-трудівників, романтично-ліричним настроєм.)

5.     «Поема про море». (Цей твір часто називали лебединою піснею митця. Син свого часу, Довженко захоплювався розмахом будівництва гігантських гід­роелектростанцій, трудовим ентузіазмом тисяч людей, але чи був він у цьому до кінця щирим? Адже в «Щоденнику», який письменник ховав від чужих очей, є запис: «А може, плюнути нам на ці турбіни, на сії вісім тощих фара­онових корів? Чи не надто дорого обійдуться сії запорізькі кіловати?» Дорого, дуже дорого обійшлись вони Україні. Над Києвом нависла багато­метрова товща води, яку поки що утримує стара гребля; тисячі гектарів найплодючіших у світі українських чорноземів пішло під воду; гниють от­руєні води мілких морів; тисячі сіл з будинками, садами, церквами, кладо­вищами — пам’яттю народу — зникли назавжди. Але у евій чає Довженко оспівував усе це в «Поемі про море».)

III.     Довженко — романтик, дитя своєї епохи. (О. Довженка захоплювала ідея змі­нити світ, оновити його, зробити кращим. І людину майбутнього він хотів бачити кращою, добрішою, чеснішою, благороднішою. Якось у «Щоденнику» він записав: «Писати тільки правду. Не зраджувати її ні за яких обетавин. Пам’ятати про час, про народ, про літа». Він був великим митцем, але він був і людиною, помилявся, робив не те, що підказувало еерце, та це його велика біда, а не вина.)